Закон про антисемітизм в Україні: порушення Конституції чи необхідний захист?

Вчора, 14 квітня 2026 року, Президент Володимир Зеленський підписав Закон №2037-IX (законопроєкт №5110), який вносить зміни до статті 161 Кримінального кодексу України та вводить кримінальну відповідальність саме за прояви антисемітизму. Подія, яка сталася майже через п’ять років після голосування в парламенті, одразу викликала хвилю питань.

Чому закон, ухвалений ще у лютому 2022-го, так довго «висів» на підписі? І чи не порушує він базові принципи Конституції?

Що саме підписав Президент і навіщо був потрібен цей закон?

Основою став Закон України «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні» №1770-IX, ухвалений Верховною Радою 22 вересня 2021 року. Він забороняє антисемітизм і його прояви, визначає, що це таке, і передбачає цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність. Новий документ від 14 квітня 2026 року доповнює статтю 161 КК і прямо вказує «прояви антисемітизму» як окремий вид порушення рівноправності громадян.

Здавалося б, усе логічно: захистити людей від ненависті. Але тут починаються питання, які мало хто ставить публічно.

Порушення статті 94 Конституції: чому закон «п’ять років на столі»?

Стаття 94 Конституції України чітко регулює, як Президент має поводитися із законами. Голова ВР підписує закон і невідкладно надсилає його Президенту. У Президента є 15 днів: або підписати, або повернути з вмотивованими пропозиціями. Якщо не повернув — закон вважається схваленим і має бути підписаний та оприлюднений.

У випадку із законопроєктом №5110 (зміни до ст. 161) все було інакше. Верховна Рада ухвалила його 15 лютого 2022 року. На підписі він пролежав понад чотири роки. І лише 14 квітня 2026-го Президент його підписав. Жодних вето, жодних пропозицій — просто мовчанка. Це пряме порушення статті 94 Конституції, про яке детально написано на офіційному сайті Верховної Ради.

Чому так сталося? Під час війни, коли країна потребує єдності, такі затримки виглядають щонайменше дивно.

Стаття 24 Конституції: рівність для всіх чи «вибірковий захист»?

Головне питання, яке порушує громадськість: навіщо окремий закон саме про антисемітизм, якщо вже існує стаття 161 Кримінального кодексу України?

Ця стаття захищає всіх без винятку від розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі. Вона карає за ненависть до будь-кого — незалежно від етнічної належності чи релігії. Штрафи, обмеження волі до п’яти років або позбавлення волі до трьох років — норми вже працюють. Текст статті 161 доступний на сайті Верховної Ради.

Тоді для чого окремий закон про антисемітизм? Чому саме ця етнічна група потребує спеціального захисту під час війни, коли інші громадяни задовольняються «загальною нормою»?

Стаття 24 Конституції України прямо забороняє привілеї чи обмеження за ознаками раси, національності, релігії, етнічного походження. Громадяни мають бути рівними перед законом. Підписання закону, який фактично створює «кашерну справедливість» для однієї групи, виглядає як порушення цієї фундаментальної норми.

Від кого захищають «одноплемінників» всередині країни?

Найнеприємніше питання, яке залишається за кадром: від кого саме всередині України Президент хоче захищати представників цієї етнічної групи? Від титульної нації? Від своїх співгромадян?

У правовій державі захищати будь-яку людину від ненависті — нормально. Але коли замість єдиних правил для всіх з’являється спеціальний закон для «своїх», це вже не про рівність. Це про вибіркову політику, яка під час війни особливо болісно б’є по суспільній згуртованості.

Чому це важливо для кожного громадянина України?

Закон про антисемітизм в Україні не просто юридичний документ. Це прецедент. Сьогодні спеціальний захист отримала одна група. Завтра може з’явитися закон «про запобігання русофобії», «про протидію антипольським настроям» чи будь-який інший. І що тоді залишиться від принципу рівності?

Громадяни мають право вимагати від влади однакових правил для всіх. Саме тому критика підписання цього закону — не антисемітизм, а захист Конституції. Адже якщо ми самі порушуємо Основний Закон у боротьбі з ненавистю, то ненависть лише множиться.

Висновок

Підписання закону №2037-IX після багаторічної затримки та створення окремого механізму захисту для однієї етнічної групи ставить під сумнів принципи, закладені в статтях 24 і 94 Конституції. Поки існує загальна стаття 161 КК, яка вже захищає кожного, додатковий «антисемітський» закон виглядає не як необхідність, а як політичний жест.

Громадяни України заслуговують на рівну справедливість — без «кашерних» винятків. І саме тому варто говорити про це відкрито.

Джерела:

Лариса Криворучко, Голова ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”