У світі української політики та юриспруденції рідко трапляються випадкові збіги. Особливо коли йдеться про фігури, чиї імена асоціюються з проросійськими впливами, сумнівними призначеннями та відсутністю реформ. Нещодавнє призначення Андрія Єрмака на посаду голови Комітету з питань захисту постраждалих від збройної агресії проти України при Національній асоціації адвокатів України (НААУ) викликає неабиякий резонанс. Це не просто кар’єрний крок колишнього очільника Офісу Президента – це черговий прояв “цікавого” симбіозу між Віктором Медведчуком, Лідією Ізовітовою та Андрієм Єрмаком.
Аналізуючи цей трикутник, ми бачимо, як старі мережі впливу перетинаються з новими реаліями, підриваючи довіру до інститутів влади та адвокатури.
У цій статті ми розберемо історичний контекст, критичні аспекти та можливі наслідки цього зв’язку, спираючись на журналістські розслідування та публічні дані.
Історичні зв’язки Медведчука та Ізовітової: Від “Спілки адвокатів” до контролю над галуззю
Віктор Медведчук, кум Володимира Путіна та обвинувачений у державній зраді, завжди мав глибокі корені в українській адвокатурі. Ще на початку 2000-х років він заснував “Спілку адвокатів України”, де Лідія Ізовітова обіймала посаду віцепрезидента. Ця організація не була просто професійним об’єднанням – вона слугувала платформою для консолідації впливу на судову систему. Ізовітова, тоді член Вищої ради юстиції, відповідала за формування суддівського корпусу, що дозволило Медведчуку розширити свій контроль над правовою сферою.
У 2012 році, за часів Януковича, було створено НААУ – єдину організацію, членство в якій є обов’язковим для всіх адвокатів України. Ізовітова очолила її з моменту заснування, і з того часу асоціація стала інструментом для збереження старих мереж. Журналістські розслідування, як-от від Bihus.Info, підкреслюють, що оточення Медведчука, включаючи Ізовітову, продовжує утримувати ключові посади навіть після його арешту та обміну на полонених у 2022 році. Критики, такі як Ірина Федорів з ініціативи “Голка”, зазначають, що Ізовітова використовує воєнний стан як привід для уникнення перевиборів, хоча її термін повноважень закінчився ще у 2022-му. Це не просто адміністративна інертність – це стратегія збереження впливу проросійських елементів у системі, де адвокати-колаборанти досі не позбавлені свідоцтв адвокатів.
Такий симбіоз Медведчука та Ізовітової має глибокі наслідки. Під час Революції Гідності НААУ не засудила диктаторські закони 16 січня 2014 року, ані побиття активістів на Майдані. Навпаки, керівництво асоціації виправдовувало режим Януковича, що призвело до Акту недовіри від групи адвокатів. У 2016-му Ізовітова ігнорувала створення “реєстру адвокатів” у самопроголошеній “ДНР”, а у 2023-му критикувала законопроєкт про кримінальну відповідальність за співпрацю з окупантами. Це свідчить про системну лояльність до проросійських наративів, яка підриває верховенство права в Україні.
Роль Ізовітової в НААУ: Приватизація влади та відсутність реформ
Лідія Ізовітова – фігура, яка уособлює стагнацію української адвокатури. Очолюючи НААУ понад 10 років, вона перетворила організацію на “приватизований” інструмент впливу. За даними Zaxid.net, попри закінчення повноважень, Ізовітова продовжує керувати, посилаючись на воєнний стан, хоча інші судові органи, як Велика Палата Верховного Суду, проводять вибори. Це дозволяє їй хзберігати на посадах лояльних людей, таких як Олексій Фазекоша — голову Ради адвокатів Закарпатської області, особу з підробленим свідоцтвом адвоката.
Критика Ізовітової йде далі: асоціація не реагує на ключові події, як агресія Росії чи колабораціонізм. Адвокат Ілля Костін, військовослужбовець ЗСУ, зазначає, що з 2014 року НААУ не ініціювала притягнення зрадників до відповідальності. Замість цього, Ізовітова захищає адвокатів, які працюють на окупованих територіях, аргументуючи, що це “делегітимує” російську владу. Така позиція не тільки суперечить національним інтересам, але й дозволяє проросійським мережам виживати. Симбіоз з Медведчуком тут очевидний: його колишні соратники, які представляють інтереси Медведчука в судах, досі активні в політиці та адвокатурі. Це створює “кремлівський спрут”, як описує рух “ЧЕСНО”, де старі зв’язки блокують реформи.
Призначення Єрмака: Новий етап симбіозу та його критика
І ось до цього трикутника додається Андрій Єрмак. Після звільнення з посади голови Офісу Президента на тлі корупційного скандалу “Міндічгейт”, Єрмак поновив адвокатську практику та був призначений Ізовітовою головою нового комітету НААУ. Цей комітет займається захистом постраждалих від агресії Росії, компенсаціями та євроінтеграцією – іронічно, враховуючи зв’язки Ізовітової з Медведчуком, чия проросійська діяльність сприяла цій агресії.
Критики, як Центр протидії корупції, називають це “працевлаштуванням” від поплічниці Медведчука, підкреслюючи незрозумілі заслуги Єрмака. Dejure.foundation зазначає, що це посилює токсичну систему адвокатури, де Ізовітова приватизувала владу. Симбіоз тут проявляється в тому, як Єрмак, фігура з Банкової, інтегрується в мережу Медведчука через Ізовітову. Це викликає питання: чи не є це спробою зберегти вплив ексчиновника в умовах політичних змін? Адже НААУ взаємодіє з органами влади, комітетами ВР та міжнародними організаціями, що дає Єрмаку нові важелі.
Аналітики з ZN.UA бачать у цьому маркер стагнації: Єрмак стає “новим штиком” для відбиття реформ. Такі призначення блокують судову реформу, дозволяючи проросійським елементам впливати на правосуддя.
Наслідки симбіозу: Загрози для національної безпеки та рекомендації
Цей “цікавий” симбіоз Медведчук – Ізовітова – Єрмак несе ризики для України.
По-перше, він підриває довіру до адвокатури: коли організація, обов’язкова для 40 тисяч адвокатів, контролюється соратниками зрадника, це створює ґрунт для корупції та колабораціонізму.
По-друге, в умовах війни це загрожує національній безпеці – адвокати-колаборанти досі активні, а реформи гальмуються.
По-третє, призначення Єрмака сигналізує про відсутність очищення влади: колишні топчиновники знаходять притулок у токсичних структурах.
Рекомендації очевидні: провести перевибори в НААУ, позбавити свідоцтв колаборантів та розслідувати зв’язки Ізовітової. Без цього симбіоз продовжить отруювати систему.
У висновку, цей трикутник – не випадковість, а симптом глибокої проблеми: старі мережі виживають, адаптуючись до нових реалій. Україні потрібні реформи, а не “цікаві” симбіози.
Лариса Криворучко,
Голова ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”