24 лютого 2026 року Вища рада правосуддя одноголосно ухвалила звільнення суддів ВРП за істотні дисциплінарні проступки. Йдеться про суддю Коростишівського районного суду Житомирської області Вікторію Янчук та суддю Рівненського окружного адміністративного суду Дмитра Махаринця. Рішення ухвалено на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України за поданнями дисциплінарних палат. Ці кейси — не просто «очищення рядів», а дзеркало глибоких проблем судової системи, де родинні зв’язки та відчуття безкарності часто переважають присягу.
Справа Вікторії Янчук: суддя, яка «зливала» дані батьку-ухилянту
Суддя Янчук отримала підозру ще у лютому 2025 року за розголошення даних досудового розслідування (ч. 2 ст. 387 ККУ) та несанкціоноване втручання в автоматизовану систему (ч. 2 ст. 362 ККУ). Її батько, Віктор Янчук, працює у лікарні, де викрили масштабну схему видачі фіктивних довідок для ухилення від мобілізації. Чоловіки отримували «липові» документи про поганий стан здоров’я, проходили ВЛК та МСЕК і уникали фронту.
Під час обшуку в помешканні батька суддя Янчук увійшла під своїм логіном у закриту частину Єдиного реєстру судових рішень, зробила п’ять запитів за номером кримінального провадження та переглянула ухвали про дозволи на обшуки. Наприкінці слідчих дій вона прибула на місце, порадила сестрі нічого не підписувати, доки сама не ознайомиться з протоколом, а потім у присутності медсестри в лікарні розповіла батькові деталі, які дізналася з реєстру.
Деталі справи та хронологія свідчать: суддя не просто порушила таємницю слідства — вона активно втручалася, щоб захистити родину. Загрожує до 3 років позбавлення волі. Кримінальне провадження триває, наступне засідання — 30 березня 2026 року в Макарівському районному суді Київської області. Через конфлікт інтересів і відводи колег Коростишівський суд навіть не міг сформувати кворум.
Критичний момент: у воєнний час допомога схемам ухилення — це не «сімейна лояльність», а удар по обороноздатності країни. Суддя, яка присягала служити закону, свідомо стала на бік корупціонерів.
Дмитро Махаринець: п’ять років безкарності за алкоголь за кермом і підробку
Історія судді Махаринця почалася ще 25 березня 2021 року. Патрульні зупинили авто через технічні несправності. Суддя відмовлявся показувати документи, заперечував, що керував, мав запах алкоголю, тремтіння рук і нечітку мову. Від огляду відмовився. Але вже за 23 хвилини самостійно пройшов медогляд і отримав довідку про тверезість.
Пізніше з’ясувалося: лікарка, яка підписала документ, не чергувала того дня, а сам заклад підтвердив — висновок підроблений. Адміністративну справу закрили у 2021-му, але дисциплінарне провадження тривало до серпня 2025-го, коли ВРП відсторонила суддю. 24 лютого 2026-го — остаточне звільнення.
Повна хронологія скандалу показує класичну картину: суддя, який має захищати закон, цинічно його обходить. П’ять років від інциденту до звільнення — це не «ретельний розгляд», а зволікання, яке дискредитує всю систему.
Аналітичний погляд: реальна чистка чи черговий «косметичний ремонт»?
Звільнення суддів ВРП у цих двох справах — безумовно позитивний сигнал. Громадські організації, зокрема Автомайдан, роками подавали скарги. Юристи громадськості довели, що судді не можуть бути «недоторканними». Однак критичний аналіз викликає питання:
- Чому справа Махаринця тягнулася п’ять років?
- Чому Янчук працювала до лютого 2025-го, хоча схема з батьком вже розкручувалася?
- Скільки ще таких «Янчук» і «Махаринців» залишаються на посадах?
У контексті судової реформи 2016–2024 років ВРП мала стати незалежним органом очищення. Проте статистика показує: щороку звільняють лише десятки суддів, тоді як проблемних — сотні. Непотизм, корупція та корпоративна солідарність суддівського корпусу залишаються системними. Особливо цинічно це виглядає під час повномасштабної війни, коли суспільство платить найвищу ціну за державність, а окремі «слуги Феміди» рятують родичів від мобілізації чи самі уникають відповідальності.
Висновок: без швидкої відповідальності довіри не буде
Рішення від 24 лютого 2026 року — важливий, але недостатній крок. Суспільство вимагає не епізодичних «показових» звільнень, а системної трансформації: прискорення дисциплінарних проваджень, публічності, жорсткішого контролю за конфліктом інтересів і реальної незалежності ВРП від суддівського лобі.
Поки суддя, яка «зливає» дані слідству, або п’яний за кермом колега роками залишаються в мантії — розмови про «європейські стандарти» судочинства звучать порожньо. Звільнення суддів ВРП має стати нормою, а не винятком. Інакше довіра до судової влади, яка й так на мінімальному рівні, остаточно зруйнується.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”