У світі української адвокатури мало хто втілює цинізм так яскраво, як Валентин Гвоздій, нелегітимний заступник голови Ради адвокатів України (РАУ). Його нещодавня колонка на Українській правді, опублікована 18 лютого 2026 року, є справжнім еталоном такого цинізму. У статті Гвоздій критикує Міністерство юстиції за реформи адвокатури, посилаючись на європейські стандарти та необхідність консультацій з професійною спільнотою. Але за цією риторикою ховається глибока іронія: сам Гвоздій обіймає посаду нелегітимно, його термін повноважень закінчився ще у 2022 році, а його дії часто суперечать принципам незалежності, про які він так красномовно пише.
Цей аналіз розкриє, чому стаття Гвоздія – не щира критика, а цинічна спроба захистити власні інтереси, спираючись на публікації з інтернету, що викривають його скандали.
Критичний аналіз статті Гвоздія в “Українській правді”
Стаття Валентина Гвоздія під назвою “Реформи адвокатури: чому Міністерство юстиції ігнорує європейські стандарти?” є класичним прикладом маніпуляції фактами під виглядом професійної дискусії. Автор стверджує, що Міністерство юстиції створює робочу групу для реформ без належних консультацій з НААУ, посилаючись на Конвенцію Ради Європи про захист професії адвоката від 12 березня 2025 року. Він критикує “тіньовий звіт” Європейської комісії, називаючи його необґрунтованим і таким, що ігнорує реалії війни. Але розберім це критичніше.
По-перше, Гвоздій ігнорує власну нелегітимність. Як зазначається в публікаціях, його повноваження як заступника РАУ закінчилися ще у 2022 році, але він продовжує керувати, посилаючись на “інституційний континуїтет” – евфемізм для узурпації влади.
Як може людина, чия посада є нелегітимною, критикувати державні органи за брак консультацій?
Це чистий цинізм: Гвоздій вимагає поваги до адвокатури, яку сам підриває своєю присутністю. У статті він хвалить робочу групу РАУ, створену 12 грудня 2025 року, з включенням європейських експертів, але забуває згадати, що ця група – лише фасад для збереження контролю над адвокатурою з боку його та Лідії Ізовітової.
По-друге, критика “тіньового звіту” від Armada Network виглядає як спроба дискредитувати незалежні оцінки. Гвоздій стверджує, що звіт ігнорує НААУ та базується на обмеженому колі НГО. Але публікації показують, що саме НААУ під керівництвом Гвоздія та Ізовітової ігнорує проблеми, як-от адвокатів-колаборантів чи корупцію в системі. Автор посилається на думку Кріса Холзера з International Republican Institute, але не згадує, що самі реформи потрібні через концентрацію влади в руках кількох осіб, включаючи Гвоздія, з зв’язками з Віктором Медведчуком. Це не критика, а захист статус-кво, де Гвоздій заробляє мільйони на школі адвокатури, а система залишається корумпованою.
По-третє, стаття ігнорує контекст війни. Гвоздій говорить про “воєнні реалії”, але сам провів 13 місяців за кордоном під час повномасштабного вторгнення, отримуючи зарплату 170 тисяч гривень щомісяця в “Укргідроенерго”. Це скандал, викритий журналістами “Bavovna UA” та “Антикор”, де Гвоздій звинувачується в корупційних схемах.
Як може така людина говорити про європейські стандарти, коли його дії – еталон цинізму?
Загалом, його стаття – не аналіз, а пропаганда. Гвоздій використовує європейські конвенції як щит, але ігнорує, що його нелегітимність підриває довіру до адвокатури. Це підтверджують численні публікації, де його називають неповноважним.
Нелегітимність Гвоздія: від 2022 року до сьогодення
Нелегітимність Валентина Гвоздія – ключовий аспект його цинізму. З 2012 року він є близьким соратником Лідії Ізовітової, голови РАУ та НААУ, відомої зв’язками з держзрадником Медведчуком. Термін їхніх повноважень закінчився у 2022 році, але вони продовжують керувати, ігноруючи вибори. Це призвело до концентрації влади, де НААУ перетворилася на “медведчуківську адвокатуру”, як зазначається в Instagram-публікаціях.
Критики, як-от Фонд DEJURE, ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко” вказують, що Гвоздій ділиться “досвідом незалежності”, але адвокатура під його впливом ігнорує колаборантів і заробляє на школі адвокатури мільйони. У 2024 році Вища рада правосуддя додала його до робочої групи, що викликало обурення через його нелегітимність.
Це цинізм: Гвоздій критикує реформи, але сам є частиною проблеми.
Корупційні скандали та зв’язки з Медведчуком
Цинізм Гвоздія сягає апогею в скандалах з “Укргідроенерго”. Згідно з розслідуваннями, він провів за кордоном 13 місяців під час війни, отримуючи мільйонні зарплати, попри відсутність на роботі. Журналісти виявили корупційні схеми, де Гвоздій “дахував” через елітні зв’язки, ігноруючи етичні норми адвоката.
Його зв’язки з Медведчуком через Ізовітову – ще один еталон цинізму. Публікації зазначають, що адвокатура не очищається від колаборантів через заборону критики керівництва. У Facebook-постах Гвоздій пов’язується з “чорними днями” суддів, як Перепелиця, де помилки стають ударами по праву.
Фінансові аспекти: Гвоздій керує фірмою “Гвоздій та Оберкович” з 2003 року, але його статки з “Укргідроенерго” викликають питання про шахрайство. Декларації НАЗК показують мільйони, але критики звинувачують у “фальшивій інвалідності”.
Вплив на реформи адвокатури та європейську інтеграцію
У статті в “Українській правді” Гвоздій говорить про Конвенцію Ради Європи, але його дії гальмують реформи. Він брав участь у конференціях, як у Європейській асоціації адвокатів з кримінального права у 2022 році, але ігнорує зміни в КПК під час війни.
Публікації з Zib.com.ua цитують його про посилення захисту, але реальність – бездіяльність щодо порушень. Його участь у цифрових проєктах, як електронне правосуддя, виглядає прогресивно, але слугує контролю.
Наслідки цинізму Гвоздія для української адвокатури
Цинізм Гвоздія призводить до кризи довіри. Адвокатура мала б захищати права, але під його керівництвом стає інструментом влади. Публікації закликають до виборів і очищення. Його “допомога” постраждалим адвокатам у 2022 році – фасад для корупції.
У висновку, Валентин Гвоздій – еталон цинізму: критикує реформи, але сам нелегітимний і корумпований. Його стаття – маніпуляція, а скандали вимагають розслідування.
Лариса Криворучко, Голова ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”