У системі адміністративного судочинства України відвід судді є ключовим механізмом захисту права на справедливий суд, гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Коли учасник процесу обґрунтовано сумнівається в неупередженості судді, заява про відвід стає не просто формальністю, а інструментом запобігання порушенню принципів верховенства права та ефективного судового захисту.
Яскравий приклад — заява адвоката Криворучко Лариси Сергіївни про відвід судді Плеханової Зої Борисівни від розгляду справи № 260/294/26 у Закарпатському окружному адміністративному суді. Позов стосується визнання протиправною бездіяльності Ради адвокатів Закарпатської області, Національної асоціації адвокатів України (НААУ) та Ради адвокатів України (РАУ), а також зобов’язання вчинити певні дії. Ухвала судді від 13 лютого 2026 року залишила позов без руху, що, за твердженням позивача, створило штучні перешкоди для розгляду по суті.
Ця ситуація не поодинока: Криворучко Л.С. — адвокат з великим досвідом (свідоцтво № 229 від 16.11.2011), яка неодноразово вигравала справи проти органів адвокатського самоврядування, зокрема проти КДКА Закарпатської області.
Фактичні обставини справи та ухвала про залишення позову без руху
Ухвалою від 13 лютого 2026 року суддя Плеханова З.Б. залишила позовну заяву без руху, вказавши на низку недоліків: відсутність даних про електронний кабінет, місце проживання позивача, деталі щодо кожного відповідача відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України, зміст вимог, перелік доказів, заяву про поновлення строку та доказ сплати судового збору.
Позивач стверджує, що більшість цих вимог безпідставні. Квитанція про сплату судового збору була подана через ЄСІТС і перевірена при відкритті провадження ухвалою від 30 січня 2026 року. Повторна вимога — свідчення неповного вивчення матеріалів справи. Вимога поновлення строку також необґрунтована: позов стосується триваючої бездіяльності, для якої, за практикою Верховного Суду, строк не починається (наприклад, постанова у справі № 824/1164/18-а).
Особливо критичною є непослідовність судді. У аналогічній справі № 260/6699/24 (з ідентичною конструкцією відповідача — НААУ в особі РАУ) ухвалою від 02 червня 2025 року провадження відкрито без зауважень до строків, електронного кабінету чи додатків. Така суперечливість у тотожних правовідносинах порушує принцип правової визначеності та обмежує доступ до правосуддя.
Друга підстава відводу: рішення у справі № 260/10589/23 та порушення принципу non bis in idem
Друга група аргументів стосується попереднього рішення судді у справі № 260/10589/23. Суд задовольнив позов Криворучко Л.С., скасував рішення КДКА Закарпатської області від 02.11.2023 та 23.11.2023, але зобов’язав комісію повторно розглянути скаргу. Це призвело до повторного притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності рішенням від 28.08.2024 — знову позбавлення права на адвокатську діяльність.
Такий підхід суперечить статті 61 Конституції України та статті 4 Протоколу № 7 до ЄКПЛ, які забороняють повторне покарання за одне правопорушення (принцип non bis in idem). Практика Верховного Суду та Конституційного Суду України (рішення № 9-рп/99 від 27.10.1999) трактує притягнення як весь процес, включаючи повторну перевірку.
Суддя, керуючись принципом jura novit curia, мала усвідомлювати конституційну заборону, але обраний спосіб захисту не відновив права, а спричинив їх повторне порушення (статті 3, 43, 55 Конституції України). Це призвело до неефективного судового захисту, що суперечить статті 2 КАС України.
Аналіз через призму стандартів безсторонності: практика ЄСПЛ та українського законодавства
Заява апелює до стандарту “стороннього розсудливого спостерігача”, сформованого ЄСПЛ. У рішенні “Білуга проти України” (09.11.2006) суд наголосив: безсторонність оцінюється суб’єктивно (переконання судді) та об’єктивно (чи усунуто сумніви в очах громадськості). “Правосуддя повинно не тільки чинитися, але й бути видно, що воно чиниться” — ключова теза.
У справі “Мікаллеф проти Мальти” (2009) ЄСПЛ зазначив: будь-який суддя, щодо якого існують легітимні сумніви в безсторонності, має вийти зі справи. Достатньо “будь-якого” сумніву — не обов’язково “поза розумним сумнівом”.
В Україні стаття 36 КАС України дозволяє відвід за наявності обставин, що викликають сумніви в неупередженості. Системна непослідовність у застосуванні норм (строки, визначення відповідача, судовий збір) у справах однієї позивачки формує об’єктивні сумніви в компетентності та здатності забезпечити ефективний захист.
Висновки та значення для судової системи
З точки зору заяви, суддя Плеханова З.Б. системно не виконує завдання адміністративного судочинства — ефективний захист від порушень суб’єктів владних повноважень. Непослідовне тлумачення закону в тотожних ситуаціях, обрання способу захисту, що призводить до повторного порушення прав, свідчить про формалізм та відсутність належної уважності.
Це не просто незгода з окремими рішеннями, а питання процесуальної логіки та передбачуваності застосування права. Об’єктивні сумніви в неупередженості підривають довіру до суду як інституції.
Заява про відвід судді вимагає:
1. Задовольнити відвід судді Плеханової З.Б.
2. Передати справу на повторний автоматизований розподіл.
3. Забезпечити розгляд іншим суддею, щоб уникнути ризику порушення принципів безсторонності та верховенства права.
Ця справа ілюструє ширшу проблему: коли в спорах з органами адвокатського самоврядування (де Криворучко Л.С. неодноразово вигравала, зокрема поновлення свідоцтва після скасування рішень КДКА) виникають процесуальні бар’єри, відвід стає необхідною гарантією справедливості. Без його задоволення є ризик доступ до правосуддя — фундаментальна цінність демократичного суспільства. Реформи судової системи мають посилювати механізми відводу, щоб подібні сумніви не залишалися без реакції.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”