Криза безсторонності в українському правосудді
У сучасній Україні, де реформа судової системи триває вже понад десять років, випадки, коли судді ігнорують фундаментальні гарантії справедливого суду, стають не просто локальними інцидентами, а системними загрозами для довіри суспільства до влади. Один із таких резонансних епізодів розгортається у Шевченківському районному суді міста Харкова, де суддя Агапов Роман Олександрович відмовив у власному відводі, попри обґрунтовані сумніви в його безсторонності. Ця ситуація, описана в скарзі до Вищої ради правосуддя (ВРП), стосується цивільної справи № 638/21368/24 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей між батьками – громадянином К. та громадянкою Л. , з третьою особою у вигляді служби у справах дітей Ужгородської міської ради.
Заява про відвід, подана 9 лютого 2026 року через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», була відхилена ухвалою від 11 лютого з посиланням на нібито порушення строків за ч. 3 ст. 40 ЦПК України. Однак, як зазначає заявниця громадянка Л., підстави для відводу (сумніви в об’єктивній безсторонності судді) стали відомі саме того дня, що відповідає імперативним вимогам ч. 3 ст. 39 ЦПК. Цей випадок не ізольований: за даними громадської організації «Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко», суддя Агапов неодноразово фіксувався в апеляційних скасуваннях рішень через грубі процесуальні помилки, що підриває авторитет харківського правосуддя.
У цій аналітичній статті ми розберемо правові аспекти інституту відводу як гарантії незалежного та безстороннього суду, проаналізуємо відповідність дій судді стандартам Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), оцінимо потенційну дисциплінарну відповідальність за ст. 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів» та розглянемо ширший контекст реформи. Стаття базується на тексті скарги, публічних судових реєстрах та практиці ВРП, з метою не лише критики, а й пропозицій для системних змін.
Контекст справи: Сімейний спір, що оголив системні вади
Справа № 638/21368/24 є типовим прикладом сімейних конфліктів, де на кону стоїть добробут дітей, але через процесуальні порушення ризикує перетворитися на фарс. Позивач громадянин К. вимагає визначення місця проживання двох неповнолітніх дітей з матір’ю Л., яка фактично проживає в Ужгороді, Закарпатська область. Третя особа – Служба у справах дітей Ужгородської міської ради – не заявляє самостійних вимог, але її участь підкреслює державний інтерес у захисті прав дитини відповідно до Конвенції ООН про права дитини.
Заява про відвід подана негайно після виявлення обставин, що викликають сумніви в безсторонності судді Агапова: конкретні аргументи заявниці стосуються попередніх дій судді в подібних справах, де, за даними антикорупційного моніторингу, він ігнорував висновки Великої Палати Верховного Суду. Ухвала від 11 лютого 2026 року формально посилається на ч. 3 ст. 40 ЦПК (строк розгляду заяви – не пізніше наступного дня після призначення засідання), але ігнорує ч. 3 ст. 39, яка дозволяє подання «негайно після виникнення підстав». Суд не провів перевірку моменту виявлення цих підстав, що є грубим процесуальним дефектом.
За статистикою ВРП за 2025 рік, понад 112 суддів притягнуто до дисциплінарної відповідальності, з яких 55 – за порушення процесуальних норм, включаючи відводи. У харківському контексті це не поодинокий випадок: подібні скарги на суддів Шевченківського райсуду фіксуються регулярно, як у справі № 638/8420/23, де рішення Агапова скасовано апеляцією за ігнорування прав на спілкування з дитиною за кордоном. Такий підхід не лише блокує реалізацію права на справедливий суд (ст. 6 ЄКПЛ), але й порушує ст. 3 Конвенції про права дитини, де пріоритет – найкращі інтереси малолітніх. Аналіз показує, що без реагування на такі інциденти реформа судів, започаткована Законом України «Про судоустрій і статус суддів», ризикує стати декларативною.
Порушення процедури відводу: Аналіз норм ЦПК України
Інститут відводу – це не формальність, а ключова процесуальна гарантія формування законного складу суду, закріплена в ст. 39-42 ЦПК України. Згідно з ч. 3 ст. 39, заява подається «негайно після того, як заявнику стало відомо про обставини, що є підставою для відводу». У нашому випадку заявниця Л. стверджує, що сумніви в безсторонності (зокрема, через попередні ухвали Агапова в аналогічних справах) виникли 9 лютого 2026 року, і заява подана того ж дня електронно. Це відповідає вимогам, адже ЦПК не встановлює жорстких строків для «гарячих» підстав, на відміну від загальних (ч. 1 ст. 39 – до початку розгляду по суті).
Суддя Агапов, ухвалюючи відмову, послався на ч. 3 ст. 40 (розгляд заяви не пізніше наступного дня після призначення засідання), що є класичною підміною норм: ст. 40 регулює процедуру розгляду, а не момент подання. Така помилка не є випадковою – за узагальненням ВРП № 1315/0/15-23 від 14.12.2023, неправильне застосування норм відводу фіксується у 20% скарг на цивільні суди. Суд не встановив факт виникнення підстав, не перевірив аргументи заявниці (наприклад, посилання на попередні рішення, де Агапов ігнорував докази про проживання за кордоном), і не застосував стандарт об’єктивної безсторонності.
Наслідки: продовження розгляду незаконним складом суду, що робить усі подальші ухвали оскаржуваними в апеляції чи касації. За практикою Верховного Суду, такі дефекти є підставою для скасування, як у постанові від 2025 року щодо подібної справи в Київському апеляційному суді. Критично: це не лише процесуальна помилка, а й груба недбалість, що підпадає під п.«д» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону про судоустрій, оскільки ігнорує принцип верховенства права (ст. 8 Конституції). Юристи АФЛК, автори скарги, наголошують: без усунення таких практик сімейні спори перетворюються на інструмент маніпуляцій, шкодячи дітям.
Стандарти ЄСПЛ: Від «зовнішнього прояву упередженості» до фундаментальних гарантій
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що суд має бути не лише безстороннім суб’єктивно, а й об’єктивно – з урахуванням «appearance of bias» (зовнішнього прояву упередженості). У рішенні Piersack v. Belgium (заява № 8692/79, 01.10.1982) ЄСПЛ тлумачить ст. 6 Конвенції як вимогу, де будь-які сумніви трактуються на користь сторони, аби забезпечити довіру до правосуддя. Аналогічно, у De Cubber v. Belgium (№ 9186/80, 26.10.1984) суд наголосив на ролі відводу як інструменту уникнення конфлікту інтересів.
У справі Micallef v. Malta (№ 17056/06, 15.10.2009) ЄСПЛ розширив застосування ст. 6 до тимчасових заходів, підкресливши, що навіть формальне ігнорування аргументів відводу підриває справедливість. Прямо до нашого випадку стосується Morice v. France (№ 29369/10, 23.04.2015): суддя, не усунувши сумнівів, порушує не лише ст. 6, а й ст. 10 (свобода вираження, якщо скарга стосується критики судді).
Щодо складу суду: Lavents v. Latvia (№ 58442/00, 28.11.2002) та DMD Group a.s. v. Slovakia (№ 19334/03, 05.10.2010) фіксують, що порушення процедури відводу автоматично робить склад незаконним, порушуючи «tribunal established by law». У Moiseyev v. Russia (№ 62936/00, 09.10.2008), Posokhov v. Russia (№ 63486/00, 04.03.2003) та Pandjikidze and Others v. Georgia (№ 30323/02, 27.10.2009) ЄСПЛ наголошує: ігнорування відводу – пряме порушення ст. 6, незалежно від результату справи. Для України актуально Bochan v. Ukraine (No.2) (№ 22251/08, 05.02.2015), де очевидне процесуальне порушення визнане грубим, з наслідками для національних судів.
У контексті справи Агапова ці стандарти порушені: відсутність перевірки аргументів створює «appearance of bias», підриваючи довіру. За узагальненням ВРП № 2795/0/15-25 від 23.12.2025, ігнорування ЄСПЛ – підстава для дисциплінарки.
Українські суди часто формалізують відводи, ігноруючи конвенційні норми, що призводить до понад 2000 скарг до Страсбурга щорічно.
Дисциплінарна відповідальність: Від проступку до звільнення
Дії судді Агапова відповідають щонайменше трьом підставам дисциплінарної відповідальності за ст.106 Закону про судоустрій:
1. П.п.«д» п. 1 ч. 1: Порушення правил відводу. Ігнорування ч. 3 ст. 39 ЦПК, підміна норм, відсутність перевірки – це недбале застосування закону, що нівелює гарантії безсторонності. За практикою ВРП, такі випадки кваліфікуються як системні, особливо з урахуванням попередніх скарг на Агапова.
2. П.п.«а» п. 1 ч. 1: Істотне порушення норм, що призвело до незаконного складу суду. Продовження розгляду попри сумніви прирівнюється до дефекту складу, як у ЄСПЛ Lavents v. Latvia. Узагальнення ВРП № 1315/0/15-23 фіксує: це груба недбалість з наслідками для сторін.
3. П.4 ч. 1: Грубе порушення прав людини. Порушення ст. 6 ЄКПЛ та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські права, з істотними наслідками (ризик скасування, підрив довіри). Bochan v. Ukraine підтверджує: очевидні дефекти – підстава для санкцій.
Суддівський імунітет (ч. 4 ст. 126 Конституції) не поширюється: відповідальність за недбалість чітка (абз. 2 ч. 1 ст. 49 Закону). Статистика ВРП 2025: 55 звільнень за подібне, включаючи харківських суддів. Критично: скарга до ВККСУ та ГРД повинна призвести до негативного висновку доброчесності, як у випадках 2024 року. Без реакції – сигнал для інших суддів ігнорувати закон.
Вимоги скарги: Роль ВККС, ГРД та ВРП у очищенні судів
Скарга адресована ВККСУ (zvernennia@vkksu.gov.ua), ГРД (info@grd.gov.ua) та Шевченківському райсуду (inbox@dg.hr.court.gov.ua):
- До ВККСУ: Врахувати факти при оцінюванні доброчесності Агапова, надати інституційну оцінку як системного ігнорування закону, приєднати до досьє.
- До ГРД: Негативний висновок за критеріями етики, визнати грубе нехтування гарантіями, врахувати в кваліфікаційному оцінюванні.
- До райсуду: Оголошення на зборах суддів, доведення до відома колег.
Ці вимоги узгоджуються з процедурою подання скарг до ВРП, де скарги розглядаються без обмежень доводами. Аналіз: ГРД, як незалежний орган, може заблокувати просування Агапова, як у 55 випадках 2025 року. Критика ВРП: повільність (середній розгляд – 6 місяців), але тиск громадськості, як в антикорупційних кампаніях, прискорює. Пропозиція: інтеграція ЄСПЛ-практики в навчання суддів для профілактики.
Подібні випадки: Системна проблема українського правосуддя
Подібні порушення фіксуються по всій Україні: у Київському апеляційному суді затягування апеляцій на 1,5 року через відводи; у Львові – хронізм у Личаківському райсуді. За аналізом De Jure Foundation, 30% скарг на відводи ігноруються через формалізм. У 2026 році Комітет ВР ухвалив законопроєкти про посилення санкцій, але імплементація повільна.
Висновок: Шлях до справедливості через відповідальність
Відмова у відводі судді Агапова – не приватний інцидент, а симптом кризи, де процесуальні гарантії жертвуються формою. З вимогами скарги до ВККС, ГРД та ВРП, ця справа може стати прецедентом для очищення судів. Суспільство, юристи та міжнародні стандарти вимагають: негайного реагування, звільнення за грубу недбалість та системних змін. Тільки так українське правосуддя наблизиться до верховенства права.
Лариса Криворучко, Голова ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”