Українська судова система продовжує стикатися з викликами, пов’язаними з дотриманням принципів верховенства права, юридичної визначеності та захисту прав людини. Одним з яскравих прикладів є діяльність судді Шевченківського районного суду м. Харкова Цвірюка Дениса Васильовича, щодо якого подано повідомлення про дисциплінарні проступки. Цей документ, адресований Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, Громадській раді доброчесності та іншим органам, вказує на грубі порушення імперативних норм кримінального права у двох кримінальних справах. Йдеться про ігнорування строків давності, що призвело до незаконного засудження осіб та втручання в їхні конституційні права.
Такі дії судді не є поодинокими помилками, а свідчать про системний підхід, який виходить за межі суддівського розсуду. Скасування вироків апеляційною інстанцією з закриттям проваджень підтверджує фундаментальний характер порушень. У контексті низької суспільної довіри до судів (за даними опитувань, менш як 20% українців довіряють судовій владі) подібні випадки посилюють кризу легітимності правосуддя. Аналіз базується на наданому повідомленні, судових рішеннях з Єдиного державного реєстру судових рішень та практиці Європейського суду з прав людини.
Справа № 638/12687/21: обвинувальний вирок за спливлими строками давності
У справі № 638/12687/21 суддя Цвірюк Д.В. 25 січня 2024 року ухвалив вирок, яким визнав громадянина М. винним за ч. 1 ст. 309 КК України (незаконне виробництво наркотичних засобів без мети збуту) та призначив 1 рік обмеження волі з випробуванням. Також накладено обов’язки пробації та стягнуто 1144 грн процесуальних витрат.
Апеляційний суд Харківської області 3 липня 2025 року скасував вирок та закрив провадження за п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України через сплив строків давності притягнення до відповідальності. Це означає, що на момент постановлення вироку держава втратила право на кримінальне переслідування, а суд – юрисдикцію.
Порушення є очевидним: строки давності – імперативна норма, яка не допускає розсуду. Ігнорування цього принципу призвело до визнання особи винною за відсутності правової підстави, що порушує презумпцію невинуватості (ст. 62 Конституції України) та ст. 6 Європейської конвенції з прав людини. ЄСПЛ у справі Allen v. the United Kingdom (заява № 25424/09, 12.07.2013) наголосив, що офіційне рішення, яке ставить під сумнів невинуватість після втрати права на переслідування, несумісне з Конвенцією.
Обмеження свободи пересування (заборона виїзду за кордон) порушує ст. 33 Конституції та ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції. У Gochev v. Bulgaria (заява № 34383/03, 26.11.2009) ЄСПЛ вказав, що обмеження пересування мають ґрунтуватися на чинному кримінальному переслідуванні. Стягнення витрат на експертизу порушує ст. 41 Конституції та ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, як свавільне позбавлення майна.
Конституційний Суд України у рішенні від 26.02.2019 № 1-р/2019 підкреслив, що принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності та передбачуваності кримінальних наслідків. Дії судді не можна кваліфікувати як помилку – апеляція закрила провадження без нового розгляду, підтвердивши фундаментальність порушення.
Справа № 1-349/11: внутрішньо суперечливий вирок з призначенням покарання
У справі № 1-349/11 вироком від 3 лютого 2025 року суддя Цвірюк визнав громадянина Х. винним за ч. 2 ст. 186 КК України (грабіж) та призначив 4 роки позбавлення волі, але звільнив від покарання за строками давності (ст. 49 КК). У частині ч. 2 ст. 296 КК (хуліганство) виправдав.
Апеляційний суд 1 травня 2025 року змінив вирок, вказавши на застосування ч. 5 ст. 74 КК та звільнення від покарання без призначення строку.
Такий підхід суперечить суті строків давності: після їх спливу держава втрачає право на покарання (Coëme and Others v. Belgium, 22.06.2000). Призначення покарання без права на його виконання порушує принцип юридичної визначеності (ст. 8 Конституції, ст. 6 Конвенції, ст. 15 Міжнародного пакту про громадянські права). ЄСПЛ у Scoppola v. Italy (No. 2) (заява № 10249/03, 17.09.2009) підкреслив, що покарання можливе лише за чинного права держави на репресію.
Обвинувальний висновок навіть з формальним звільненням від покарання втручається в репутацію та приватне життя (ст. 32 Конституції, ст. 8 Конвенції). Це не помилка, а груба недбалість у застосуванні імперативних норм.
Підстави для дисциплінарної відповідальності за п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону: грубе порушення норм матеріального права
Пункт 4 ч. 1 ст. 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів» передбачає відповідальність за істотне порушення норм права, що призвело до незаконного засудження або втручання в права людини. Узагальнення практики ВРП від 14.12.2023 № 1315/0/15-23 та від 23.12.2025 № 2795/0/15-25 вказують, що ігнорування строків давності та незаконне засудження не виправдовуються розсудом.
Наслідки: незаконне обмеження свободи, втручання в майнові права, підрив презумпції невинуватості. Це має істотний характер, оскільки виходить за межі помилки та спричиняє шкоду особам і довірі до суду.
Порочення звання судді та підрив авторитету правосуддя за п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону
Пункт 3 ч. 1 ст. 106 охоплює поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя. Сукупність справ демонструє модель ігнорування закону, що формує уявлення про суд як свавільний орган. ЄСПЛ у Allen v. the United Kingdom наголосив, що держава не вправі підтримувати висновки про винуватість без правової підстави.
Це несумісне з міжнародними стандартами (ст. 15 Пакту, Женевські конвенції). Практика ВРП підтверджує: системне нехтування імперативними нормами підриває довіру суспільства.
Висновок: необхідність адекватної реакції органів суддівського врядування
Подане повідомлення вимагає відкриття дисциплінарної справи, визнання порушень поза межами юрисдикції, подання про звільнення судді, публічності рішення та негативного висновку ГРД. Ігнорування таких фактів посилює кризу довіри до судової влади. Суспільство потребує невідворотності відповідальності за очевидні порушення прав людини. Лише жорстка реакція Вищої ради правосуддя та ВККСУ може відновити принципи верховенства права.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”