У сучасній Україні відмова у доступі до правосуддя залишається гострою проблемою, що підриває довіру до судової системи. Яскравий приклад — справа № 520/134/26, де Харківський окружний адміністративний суд під головуванням судді Бадюкова Ю.В. відмовив внутрішньо переміщеній особі у відкритті провадження щодо оскарження постанови державного виконавця про штраф. Це класичний адміністративний акт, що безпосередньо впливає на майнові права людини, але суд формально закрив двері до правосуддя, посилаючись на нібито неадміністративний характер спору.
Адвокат Лариса Криворучко оперативно подала апеляційну скаргу, і 04.02.2026 Другий апеляційний адміністративний суд задовольнив її, скасувавши незаконну ухвалу. Це не просто технічна перемога — це сигнал про системну проблему: суди першої інстанції іноді ігнорують чинне законодавство на користь застарілих практик.
Порушення суддею Бадюковим норм Закону про виконавче провадження
Суддя Бадюков Ю.В. грубо проігнорував ключові норми Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII. Зокрема, стаття 28 цього закону прямо передбачає право на окреме судове оскарження постанов державного виконавця, включаючи штрафи, виконавчий збір та витрати. Це не дискреційне право суду, а пряма вимога законодавця.
Натомість суд застосував застарілу практику, сформовану за нечинним законом 1999 року, який втратив силу ще у 2016 році. Такий підхід — не випадкова помилка, а свідома ретроспективна підміна чинного права історичними конструкціями. Велика Палата Верховного Суду неодноразово роз’яснювала: постанови виконавця про штрафи та збори є самостійними адміністративними рішеннями, які оскаржуються саме в порядку адміністративного судочинства. Ігнорування цих висновків свідчить про низьку якість суддівських знань та небажання застосовувати актуальну практику.
Конвенційний вимір: формалізм як порушення статті 6 ЄКПЛ
Формальний підхід до визначення юрисдикції, що блокує розгляд справи по суті, прямо суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував: помилкове або довільне визначення юрисдикції, яке унеможливлює розгляд по суті, є відмовою в правосудді.
У справах Zubac v. Croatia та Sokurenko and Strygun v. Ukraine ЄСПЛ підкреслив, що такі дії порушують право на справедливий суд. Саме це сталося в Харкові: громадянка, вимушена переїхати до Ужгорода через війну, отримала відмову не через відсутність підстав, а через формалізм судді. Це не ізольований випадок — це системна загроза верховенству права в умовах воєнного стану.
Перемога апеляції: повернення до суті справи
Апеляційний суд швидко відреагував: скасував ухвалу про відмову у відкритті провадження та направив справу на новий розгляд по суті. Це підтверджує ефективність апеляційного механізму, але водночас підкреслює проблему судів першої інстанції. Справа Л. — не лише про штраф виконавця, а про фундаментальне право на судовий захист.
Висновок: час реагувати на порушення
Ця історія демонструє: коли судді ігнорують закон, це не помилка, а імітація правосуддя. Громадяни не повинні мовчати. Якщо ви стикаєтеся з подібними порушеннями — подавайте скарги до Вищої ради правосуддя, долучайте факти до досьє судді у Вищій кваліфікаційній комісії суддів, вимагайте негативних висновків від Громадської ради доброчесності.
Лише активна реакція суспільства та адвокатів, як у випадку з Ларисою Криворучко, здатна змусити систему працювати. Право на справедливий суд — не привілей, а конституційна гарантія.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”