У сучасній Україні судова система продовжує перебувати під пильною увагою суспільства, особливо в контексті реформування та забезпечення доброчесності суддів. Одним із резонансних випадків став випадок із суддею Закарпатського окружного адміністративного суду Калинич Ярослава Михайлівна, щодо якої подано повідомлення про дисциплінарний проступок. Цей документ, адресований Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, Громадській раді доброчесності та самому суду, стосується дій судді під час розгляду адміністративної справи №260/294/26 за позовом Криворучко Л.С. до органів адвокатського самоврядування.
Скарга не стосується суті рішення по спору, а фокусується на процесуальних порушеннях: незаконному призначенні письмового провадження, що позбавило позивачку права на публічний розгляд, участь у засіданні, допит свідків та реалізацію інших процесуальних гарантій. Такі дії, на думку скаржника, утворюють склади кількох дисциплінарних проступків, передбачених статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Ця стаття є ключовим інструментом забезпечення відповідальності суддів за порушення, що підривають довіру до правосуддя.
У цій аналітичній статті ми розглянемо ключові аспекти скарги, спираючись на норми процесуального законодавства, практику Вищої ради правосуддя (ВРП), рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), а також аналіз дисциплінарної практики. Метою є не лише критична оцінка дій судді, а й висвітлення системних проблем у забезпеченні гласності та змагальності в адміністративному судочинстві.
I. Незаконне призначення письмового провадження як порушення прав людини (п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону)
Центральним елементом скарги є твердження, що суддя Калинич Я.М. призначила розгляд справи №260/294/26 у письмовому провадженні, хоча категорія спору (реалізація професійних прав адвоката, функціонування Єдиного реєстру адвокатів України) не входить до вичерпного переліку, визначеного частиною першою статті 263 КАС України. Цей перелік є закритим і включає лише незначні справи, соціальні виплати, оскарження бездіяльності щодо інформації тощо.
Спори щодо адвокатури до нього не належать, що робить рішення судді виходом за межі повноважень.
Такий підхід прямо суперечить імперативним нормам Кодексу адміністративного судочинства України, де письмове провадження є винятком, а загальним правилом — відкритий розгляд з дотриманням принципів гласності та змагальності (статті 9–10 КАС). Суддя, як професійний носій судової влади, не могла не знати про ці обмеження, тому її дії кваліфікуються як умисні або вчинені з грубою недбалістю.
Найсерйознішим наслідком стало позбавлення позивачки права на публічний судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ послідовно наголошує, що публічність — це не формальність, а фундаментальна гарантія справедливості, яка захищає від таємного правосуддя та забезпечує суспільний контроль. У відсутність обґрунтованих винятків (наприклад, захисту моралі чи національної безпеки) відхід від публічності є порушенням.
Аналіз практики ВРП показує, що подібні дії кваліфікуються як порушення прав людини: узагальнення за 2017–2021 роки та 2024 рік вказують на те, що ігнорування імперативних норм процесуального права, що призводить до обмеження конвенційних прав, є підставою для дисциплінарної відповідальності. Умови воєнного стану додатково обтяжують ситуацію, оскільки частина друга статті 26 Закону «Про правовий режим воєнного стану» забороняє прискорення чи спрощення судочинства.
Таким чином, дії судді не є «суддівською помилкою», а утворюють склад проступку за п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону, що вимагає перевірки ВККС та ГРД.
II. Істотне порушення норм процесуального права та неможливість реалізації процесуальних прав (п.п. «а» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону)
Призначення письмового провадження автоматично виключило можливість допиту свідків — ключового усного доказу в справах, де фактичні обставини вирішальні. Стаття 77 КАС України покладає на сторони обов’язок доказування, а принцип безпосередності (ст. 90 КАС) вимагає особистого сприйняття доказів судом.
Позивачка Криворучко Л.С. була позбавлена права заявити клопотання про виклик свідків, оскільки в письмовому провадженні така дія неможлива. Це не питання економії часу, а пряме унеможливлення реалізації процесуальних прав, що відповідає п.п. «а» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону — істотне порушення, вчинене умисно або з недбалістю.
Практика ВРП підтверджує: створення умов, за яких сторона втрачає можливість доказування (наприклад, неповідомлення про засідання чи швидкий заочний розгляд), кваліфікується як підстави для звільнення з посади. У рішенні від 16.06.2021 №1373/3дп/15-21 суддів притягнуто за позбавлення сторін можливості участі в засіданнях.
У контексті адвокатських спорів, де часто потрібен допит посадовців органів самоврядування, таке обмеження особливо шкідливе, оскільки зводить процес до формального обміну документами, порушуючи принцип змагальності.
III. Порушення засад рівності сторін, змагальності та свободи доказування (п.п. «г» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону)
Позбавлення однієї сторони можливості використовувати свідків створює асиметрію: відповідач (орган самоврядування) зберігає перевагу документальних доказів, тоді як позивач — обмежений письмовими поясненнями. Це порушує статтю 9 КАС України про змагальність та рівність сторін.
ВРП узагальнення за 2017–2021 та 2024 роки прямо вказує: створення процесуальних умов для нерівності (наприклад, логічні суперечності в ухвалах чи умисне прискорення) є підставою для суворої відповідальності. У рішенні від 09.09.2019 №2357/2дп/15-19 підтверджено звільнення судді за швидкий заочний розгляд без уточнення вимог.
Така поведінка судді руйнує баланс процесу та дискредитує ідею справедливого суду.
IV. Порушення засад гласності та відкритості судового процесу (п.п. «в» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону)
Публічність — інструмент суспільного контролю за судовою владою . Призначення письмового провадження усунуло засідання, фіксацію процесу та доступ громадськості, створивши модель «таємного правосуддя».
Аналіз практики ВРП відносить безпідставне обмеження відкритості до типових порушень, що підривають довіру. Приклади: рішення від 03.08.2018 №2492/1дп/15-18 про подання на звільнення за неповідомлення сторін.
У демократичній державі гласність — фундамент, і її ігнорування є умисним.
V. Поведінка, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя (п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону)
Сукупність дій судді свідчить про системне нехтування етикою: ігнорування очевидних норм, створення враження кулуарності. Кодекс суддівської етики вимагає не лише бути безстороннім, а й виглядати таким.
Практика ВРП: поведінка, що демонструє зневагу до відкритості, породжує сумніви в доброчесності (рішення від 18.10.2017 №3312/3дп/15-17). Такі дії завдають шкоди репутації всієї судової влади.
Висновок: необхідність дисциплінарного реагування
Дії судді Калинич Я.М. утворюють кілька складів проступків, що не охоплюються суддівським імунітетом (ч. 4 ст. 126 Конституції України). Вони підривають верховенство права, довіру суспільства та принципи справедливого суду.
Вимагається повна перевірка ВККС, негативний висновок ГРД та розгляд на зборах суду. Це не втручання в незалежність, а захист правосуддя від свавілля. Суспільство очікує прозорої реакції для зміцнення довіри до судової системи.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”