Суть дисциплінарної скарги та її значення для системи правосуддя
У лютому 2026 року адвокат Криворучко Лариса Сергіївна подала дисциплінарну скаргу до Вищої ради правосуддя щодо судді Закарпатського окружного адміністративного суду Калинич Ярослави Михайлівни. Скарга стосується справи №260/294/26, де позивачка оскаржувала бездіяльність органів адвокатського самоврядування. Ключовий момент — ухвала від 30 січня 2026 року про відкриття провадження, якою суддя призначила розгляд у письмовому провадженні, хоча закон цього не передбачає.
Ця скарга не є апеляцією на рішення по суті, а фокусується на способі здійснення правосуддя. Суддя, ігноруючи імперативні норми Кодексу адміністративного судочинства України, позбавила позивачку права на відкритий судовий розгляд, допит свідків та громадський контроль. Такі дії підривають довіру до судової влади та порушують фундаментальні принципи справедливого суду, гарантовані Конституцією України та статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.
Аналіз показує, що це не суддівська помилка, а системне ігнорування закону, яке тягне дисциплінарну відповідальність за ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Підстави дисциплінарної відповідальності суддів: ст. 106 Закону про судоустрій
Згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів», підстави дисциплінарної відповідальності вичерпно визначені ст. 106. Серед них:
- істотне порушення процесуального права, що унеможливлює реалізацію прав учасників (п. 1 ч. 1);
- порушення принципів гласності та відкритості (п.п. «в» п. 1 ч. 1);
- порушення рівності сторін, змагальності та свободи доказування (п.п. «г» п. 1 ч. 1);
- поведінка, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя (п. 3 ч. 1);
- умисне або через грубу недбалість порушення прав людини (п. 4 ч. 1).
Суддівський імунітет не є абсолютним: скасування рішення не тягне відповідальності, але якщо порушення є умисним чи грубо недбалим і призводить до істотних наслідків — відповідальність настає.
Практика Вищої ради правосуддя підтверджує: очевидне ігнорування імперативних норм процесуального права, що обмежує конвенційні права, кваліфікується як дисциплінарний проступок.
Незаконне призначення письмового провадження: порушення ст. 263 КАС України
Центральний аргумент скарги — призначення письмового провадження всупереч ст. 263 КАС України. Перелік справ, що розглядаються письмово без виклику сторін, вичерпний і не включає спори щодо адвокатури, функціонування НААУ чи ЄРАУ.
Суддя не мала дискреції розширювати цей перелік. Норма є імперативною, не допускає альтернативного тлумачення. Призначення письмового провадження в цій категорії справ — свідоме перевищення повноважень.
Наслідки: позивачка позбавлена права на усний розгляд, допит свідків, рівність сторін. Це не економія процесу, а незаконне спрощення, заборонене навіть у воєнний стан (ч. 2 ст. 26 Закону «Про правовий режим воєнного стану»).
ЄСПЛ у справах типу Axen v. Germany та Fay v. Austria наголошує: публічний розгляд — ключова гарантія від таємного правосуддя, забезпечує суспільний контроль.
Порушення принципу гласності та відкритості судового процесу
Призначення письмового провадження усунуло відкрите засідання, фіксацію процесу та доступ громадськості. Це порушення п.п. «в» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону.
Гласність — не формальність, а інструмент запобігання свавіллю. Практика ВРП (узагальнення за 2017–2021 рр., рішення № 1315/0/15-23) кваліфікує безпідставне обмеження відкритості як дисциплінарний проступок, що підриває довіру суспільства.
У воєнний час такі дії особливо небезпечні, бо створюють враження кулуарності та непідзвітності.
Порушення змагальності сторін та рівності учасників процесу
Письмове провадження унеможливило виклик і допит свідків — ключовий доказ у справах про адвокатуру. Це порушення п.п. «г» п. 1 ч. 1 ст. 106 та п.п. «а» п. 1 ч. 1 ст. 106.
Змагальність передбачає реальну рівність у доведенні. Позивачка опинилася в нерівному становищі: опоненти використовували документи, а вона — позбавлена усного доказування.
ВРП у практиці наголошує: створення умов, за яких сторона втрачає процесуальні права, — істотне порушення, незалежно від подальшого розгляду.
Порушення прав людини та підрив авторитету правосуддя
Дії судді призвели до порушення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції, ст. 55 Конституції України). Це охоплюється п. 4 ч. 1 ст. 106.
Поведінка судді порочить звання та підриває авторитет (п. 3 ч. 1 ст. 106). Кодекс суддівської етики вимагає не лише бути безстороннім, а й виглядати таким. Закрите провадження створює сумніви в доброчесності.
Практика ВРП: умисне створення враження непрозорості — самостійна підстава для відповідальності.
Суддівський імунітет: чи захищає він від відповідальності?
Ч. 4 ст. 126 Конституції та ст. 49 Закону виключають відповідальність за рішення, але не за дисциплінарні проступки. Імунітет не поширюється на ігнорування імперативних норм, що призводить до порушення прав людини.
ВРП неодноразово відмежовувала помилку від проступку: очевидне порушення закону — не імунітет.
Практика Вищої ради правосуддя та міжнародні стандарти
Узагальнення ВРП за 2017–2021 рр. (рішення № 1315/0/15-23) та пізніші документи вказують: системне ігнорування процесуальних норм, обмеження гласності та рівності — підстави для стягнень, включно зі звільненням.
ЄСПЛ послідовно захищає публічність: відступи можливі лише за виняткових мотивованих підстав, яких тут немає.
Наслідки та необхідність реагування
Дії судді — не ізольована помилка, а умисне чи грубо недбале порушення, що призвело до незворотної шкоди правам позивачки та авторитету суду.
Пропорційне стягнення — звільнення з посади, як єдиний спосіб відновити довіру.
Вища рада правосуддя зобов’язана відкрити провадження, дати оцінку та застосувати стягнення. Формальні відмови підірвуть довіру до системи.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”