У сучасній судовій системі України дисциплінарна відповідальність суддів залишається ключовим механізмом забезпечення верховенства права та довіри суспільства до правосуддя. За даними Вищої ради правосуддя, у 2025 році кількість притягнутих до відповідальності суддів зросла порівняно з попередніми періодами, з акцентом на випадки грубої недбалості, формального розгляду справ та ігнорування стандартів справедливого судового розгляду. Особливо резонансними є ситуації, коли апеляційні рішення скасовуються Верховним Судом через системні порушення процесуальних норм, що безпосередньо впливають на права людини.
Яскравим прикладом таких системних проблем стала справа № 120/6919/24, де колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі Капустинського Михайла Михайловича (головуючий та доповідач), Сапальової Тетяни Валентинівни та Ватаманюка Руслана Васильовича допустила грубі процесуальні та правозастосовні помилки. Постанова цієї колегії від 06 травня 2025 року була скасована Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду 12 листопада 2025 року (провадження № К/990/27409/25). Верховний Суд прямо вказав на невиконання апеляційним судом обов’язку повного, всебічного та неупередженого перегляду справи, формальне відтворення висновків суб’єкта владних повноважень та самоусунення від ефективного судового контролю за звільненням з публічної служби.
Ця стаття пропонує критичний та аналітичний розбір вказаних порушень на підставі тексту поданого повідомлення про дисциплінарні проступки, судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики Європейського суду з прав людини та узагальнень дисциплінарної практики Вищої ради правосуддя за 2024–2025 роки. Ми розглянемо два основні склади проступків за п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», системний характер порушень та необхідність кадрових наслідків.
Фактичні обставини справи № 120/6919/24 та хронологія судових рішень
Справа розпочалася з позову Кузьмінського С.С. до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправними наказів про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року позов задоволено повністю: суд першої інстанції встановив незаконність звільнення та порушення трудових прав позивача.
Колегія Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі Капустинського М.М., Сапальової Т.В. та Ватаманюка Р.В. постановою від 06 травня 2025 року скасувала рішення першої інстанції та відмовила в позові. Текст постанови апеляційного суду демонструє типовий формальний підхід: судді не перевірили належність, допустимість та достатність доказів, не з’ясували конкретних обставин дисциплінарного проступку (час, місце, спосіб та джерела отримання інформації, покладеної в основу звільнення), не дали оцінки доводам позивача про відсутність складу правопорушення.
Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2025 року чітко вказав: апеляційний суд обмежився формальним відтворенням позиції поліції, самоусунувся від судового контролю за застосуванням найсуворішого стягнення – звільнення з публічної служби. Такі дії суперечать статтям 2, 6, 9, 77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України та стандартам ефективного судового захисту. Верховний Суд скасував постанову колегії повністю, повернувши справу на новий розгляд.
Цей випадок ілюструє типову проблему адміністративного правосуддя в Україні: недостатній інтенсивний контроль у справах, що стосуються права на працю та професійної репутації. За узагальненнями Вищої ради правосуддя, подібні формальні підходи часто кваліфікуються як груба недбалість або умисне порушення прав людини.
Порушення прав людини та основоположних свобод (п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону)
Перший дисциплінарний проступок полягає в умисному або внаслідок грубої недбалості допущенні порушення прав людини. Апеляційний суд не виконав обов’язок реального аналізу доказів та доводів сторін, що призвело до легітимації незаконного звільнення.
Це безпосередньо порушує пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини у рішенні Ruiz Torija v. Spain (заява № 18390/91, § 29–30) наголосив: відсутність належного мотивування та ігнорування ключових аргументів становить порушення права на справедливий суд. Аналогічні висновки в Hirvisaari v. Finland (заява № 49684/99, § 30) та Tatishvili v. Russia (заява № 1509/02, § 58–60): суд зобов’язаний здійснювати реальний аналіз, а не формальний перегляд.
Спори про звільнення з публічної служби відносяться до «цивільних прав та обов’язків» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland, заява № 63235/00, § 62–63). Порушення тягне втручання в право на працю (статті 43, 64 Конституції України) та майнові права (стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції). У Kechko v. Ukraine (заява № 63134/00, § 23–26) ЄСПЛ визнав позбавлення виплат порушенням права на мирне володіння майном.
В Україні Конституційний Суд у рішенні від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004 підтвердив фундаментальність права на працю, а у рішенні від 29 січня 2020 року № 2-р/2020 наголосив на необхідності ефективного судового контролю. Формальний підхід колегії Капустинського, Сапальової та Ватаманюка нівелює статтю 55 Конституції та статтю 49 Закону про судоустрій.
За узагальненнями ВРП за 2024 рік, скасування рішень через порушення прав людини є допустимим доказом дисциплінарного проступку, особливо коли судді не могли не усвідомлювати протиправність (сталі позиції Верховного Суду та ЄСПЛ).
Підрив авторитету правосуддя та порочна поведінка (п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону)
Друге порушення – допущення поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя. Формальний розгляд справи створив у суспільства враження легітимації незаконних дій влади без реальної перевірки.
Стаття 1 Кодексу суддівської етики вимагає бути прикладом верховенства права, стаття 3 – утримуватися від дій, що підривають довіру. ЄСПЛ у Morice v. France (заява № 29369/10, § 78–80) підкреслив: поведінка суддів повинна виглядати безсторонньою. У Baka v. Hungary (заява № 20261/12, § 164–167) Суд зазначив «охолоджувальний ефект» для довіри до суду.
Узагальнення ВРП за 2024 рік вказують: системне ігнорування мотивування, формалізм та схвалення незаконних рішень влади порочать звання судді, навіть без корисливого мотиву.
Суб’єктивна сторона: стандарти апеляційного перегляду в справах про звільнення усталені, тому ігнорування їх свідчить про умисел або грубу недбалість.
Системний та колегіальний характер порушень: необхідність звільнення з посади
Порушення не ізольовані: колегія діяла узгоджено, без окремих думок, що посилює відповідальність кожного судді. За практикою ВРП, колегіальний характер є обтяжуючою обставиною, а системне нехтування підвищеним стандартом контролю створює ризик для невизначеного кола осіб.
ЄСПЛ в Oleksandr Volkov v. Ukraine (заява № 21722/11, § 170–175) вимагає ефективної реакції на системні недоліки. Відсутність кадрових наслідків суперечить позитивному обов’язку держави гарантувати ефективне правосуддя.
Висновок та вимоги до органів суддівського врядування
Встановлені порушення утворюють склади дисциплінарних проступків за п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону. Рекомендується:
- Вищій раді правосуддя: притягнути Капустинського М.М., Сапальову Т.В., Ватаманюка Р.В. до відповідальності та звільнити з посади.
- Вищій кваліфікаційній комісії суддів: врахувати факти при оцінюванні доброчесності та приєднати до досьє.
- Сьомому апеляційному адміністративному суду: оголосити повідомлення на зборах суддів та вжити заходів.
Така реакція відповідає практиці 2025 року, коли ВРП ініціювала звільнення суддів за подібні системні порушення, забезпечуючи авторитет правосуддя в Україні.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”