У сучасній судовій системі України дисциплінарна скарга до Вищої ради правосуддя (ВРП) є ключовим інструментом для захисту прав громадян від неправомірних дій суддів. Згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів», стаття 106 передбачає дисциплінарну відповідальність за умисне або грубе порушення норм процесуального права, що призводить до незаконної відмови в доступі до правосуддя. Одним з яскравих прикладів такого проступку є неправомірне застосування пункту 3 частини 1 статті 186 ЦПК України, коли суддя відмовляє у відкритті провадження через нібито тотожність спору, попри відсутність реальних підстав.
Фактичні обставини типової справи
У серпні 2025 року позивачка звернулася до Славутського міськрайонного суду Хмельницької області з позовом про визначення місця проживання малолітніх дітей з матір’ю. Суддя Матвєєва Н.В. ухвалою від 02.09.2025 відмовила у відкритті провадження, посилаючись на пункт 3 частини 1 статті 186 ЦПК України, нібито через наявність тотожної справи в іншому суді.
Однак Хмельницький апеляційний суд постановою від 29.10.2025 у справі № 308/11065/25 скасував цю ухвалу та направив справу на новий розгляд. Апеляційна інстанція чітко встановила: позови не тотожні, оскільки відрізняються процесуальні ролі сторін, предмет (проживання з матір’ю проти проживання з батьком) та підстави. Суд першої інстанції помилково застосував норму, що призвело до блокування доступу до правосуддя.
Правова оцінка порушення
Конституція України у статті 55 гарантує кожному судовий захист прав, а стаття 129 зобов’язує суд забезпечувати доступ до правосуддя. Практика Верховного Суду, зокрема постанова від 03.07.2019 у справі № 910/8472/18, підтверджує: тотожність позовів існує лише за одночасного збігу сторін, предмета та підстав. Різні процесуальні ролі виключають тотожність, як зазначає КЦС ВС у постанові від 17.10.2018 у справі № 761/23904/16-ц.
На міжнародному рівні практика ЄСПЛ у справі Golder v. United Kingdom (1975) визнала доступ до суду складовою статті 6 Конвенції. У Bellet v. France (1995) надмірний формалізм прирівняно до порушення цього права, а в Zubac v. Croatia (2018) зазначено, що суд не може створювати процесуальні пастки.
Апеляційний суд прямо вказав: відмова порушила статтю 55 Конституції та статтю 6 Конвенції. Такі дії виключають трактування як добросовісної помилки, оскільки порушення грубе та очевидне.
Дисциплінарна кваліфікація проступку
Дії судді містять ознаки істотного дисциплінарного проступку за пунктами 1, 2, 4 частини 1 статті 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів»: умисне порушення процесуального права, негативні наслідки для прав людини та підрив авторитету правосуддя. Практика ВРП показує, що незаконна відмова в доступі до правосуддя часто тягне дисциплінарну відповідальність, особливо якщо підтверджена вищою інстанцією.
Чому важливо подавати дисциплінарну скаргу до ВРП?
Подання дисциплінарної скарги до Вищої ради правосуддя дозволяє не лише притягнути суддю до відповідальності, а й запобігти подібним порушенням у майбутньому. ВРП може застосувати стягнення аж до звільнення. У подібних випадках скаржники просять відкрити провадження, оцінити умисний характер та внести дані до реєстрів.
Висновки та рекомендації
Неправомірна відмова у відкритті провадження через хибне тлумачення тотожності позовів є грубим порушенням, що блокує доступ до правосуддя. Такі дії суддів підривають довіру до системи та суперечать як національному, так і європейському законодавству. Громадяни мають активно використовувати механізм дисциплінарних скарг для захисту своїх прав.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”