Право на справедливий судовий захист є фундаментальною гарантією, закріпленою в Конституції України та міжнародних стандартах. Однак випадки, коли судді допускають грубі порушення процесуального права, призводять до блокування доступу до правосуддя. Одним із таких прикладів є дії судді Славутського міськрайонного суду Хмельницької області Матвєєвої Н.В., які стали підставою для дисциплінарної скарги на суддю. Ця ситуація ілюструє, як неправильне застосування норм ЦПК України може мати істотні негативні наслідки для прав громадян.
Фактичні обставини справи та неправильне застосування ст. 186 ЦПК України
У серпні 2025 року позивачка Ластовенко Г.І. подала позов про визначення місця проживання малолітніх дітей з матір’ю. Ухвалою від 02.09.2025 суддя Матвєєва Н.В. відмовила у відкритті провадження, посилаючись на п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, нібито через наявність тотожної справи в іншому суді (№ 638/21368/24).
Проте апеляційна інстанція визнала це твердження хибним. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 29.10.2025 у справі № 308/11065/25 ухвалу скасовано, а справу направлено на новий розгляд. Суд зазначив, що позови не є тотожними через різні процесуальні ролі сторін, взаємосуперечливий предмет спору (проживання з матір’ю проти проживання з батьком) та різні підстави.
Тотожність спорів, за практикою Верховного Суду, вимагає одночасного збігу сторін, предмета та підстав позову. Наприклад, у постанові КЦС ВС від 17.10.2018 у справі № 761/23904/16-ц підкреслено, що різні ролі сторін виключають тотожність. Аналогічні висновки містяться в багатьох рішеннях, де неправильне застосування цієї норми призводить до порушення доступу до правосуддя.
Порушення права на доступ до суду за стандартами ЄСПЛ та Конституції України
Дії судді призвели до грубого порушення ст. 55 Конституції України, яка гарантує право на судовий захист, та ст. 129, що зобов’язує суд забезпечувати доступ до правосуддя. На міжнародному рівні це суперечить ст. 6 Європейської конвенції з прав людини.
Практика ЄСПЛ чітко визначає доступ до суду як невід’ємну частину права на справедливий суд. У справі Golder v. the United Kingdom (1975) Суд встановив, що надмірні процесуальні бар’єри порушують цю гарантію. Аналогічно, у Zubac v. Croatia (2018) наголошено: суд не має створювати процесуальні пастки, а надмірний формалізм є порушенням. У справі Bellet v. France (1995) ЄСПЛ вказав, що вузьке тлумачення норм, яке блокує розгляд по суті, є неприпустимим.
У розглянутому випадку відмова у відкритті провадження без реальної тотожності спорів створила саме таку пастку, блокуючи захист прав матері на спілкування з дітьми.
Підстави для дисциплінарної відповідальності суддів
Дії судді Матвєєвої Н.В. містять ознаки істотного дисциплінарного проступку за п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зокрема:
- Умисне або через грубу недбалість порушення норм процесуального права, що унеможливило реалізацію прав (незаконна відмова в доступі до правосуддя);
- Допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя;
- Істотні негативні наслідки для прав людини.
Офіційне визнання незаконності дій апеляційним судом виключає трактування як «добросовісної помилки». Практика Вищої ради правосуддя показує, що подібні порушення часто тягнуть дисциплінарну відповідальність суддів, аж до подання про звільнення.
Висновки та рекомендації щодо подання дисциплінарної скарги
Цей випадок демонструє необхідність суворого контролю за діями суддів. Громадяни мають право подавати дисциплінарну скаргу на суддю до Вищої ради правосуддя, детально описуючи факти порушень. У скарзі варто посилатися на підтверджені апеляцією обставини, практику ВС та ЄСПЛ.
Притягнення до відповідальності не лише відновить справедливість у конкретній справі, а й підвищить довіру до судової системи. У 2025 році реформа судоустрою продовжує акцентувати на незалежності та відповідальності суддів, роблячи такі скарги ефективним інструментом захисту прав.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”