У контексті повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, яка триває з 2014 року та набула критичних масштабів у 2022-му, питання юридичного визнання дій агресора як геноциду набуває особливого значення. Верховний Суд України (ВС) нещодавно чітко окреслив межі національного правосуддя в цій сфері, наголосивши на відсутності правових підстав для визнання агресії РФ геноцидом у національних судах. Це рішення, винесене у справі № 211/515/24, стає важливим орієнтиром для тисяч українців, які прагнуть справедливості через судовий захист. У статті ми розберемо суть справи, позицію ВС та міжнародний аспект, спираючись на офіційні джерела та аналізи.
Контекст збройної агресії РФ проти України
Збройна агресія РФ проти України розпочалася у 2014 році з анексії Криму та окупації частин Донецької та Луганської областей. Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року призвело до руйнувань на сотнях мільярдів доларів, тисяч жертв та гуманітарної кризи. Верховна Рада України 14 квітня 2022 року визнала ці дії геноцидом українського народу, ухваливши відповідну заяву [Заява Верховної Ради України “Про вчинення Російською Федерацією геноциду українського народу”]. Це політичне визнання підкреслило системний характер злочинів, включаючи обстріли цивільної інфраструктури, депортації та культурну денацифікацію.
Однак юридична кваліфікація геноциду регулюється міжнародним правом. Згідно з Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 року, геноцид — це дії, вчинені з наміром знищити національну, етнічну чи іншу групу [Конвенція про запобігання злочину геноциду]. Україна ратифікувала цей документ, і саме він визначає компетенцію для таких справ. Національні суди, на думку ВС, не можуть самостійно встановлювати факт геноциду, оскільки це перевищує їх юрисдикцію.
Суть справи № 211/515/24
Справа № 211/515/24 стосується позову громадянина України до РФ про визнання її дій геноцидом та стягнення майнової та моральної шкоди. Позивач аргументував вимоги окупацією територій з 2014 року, експропріацією ресурсів та вторгненням 2022-го. За його оцінками, матеріальна шкода сягає понад 1,9 млн доларів на кожного громадянина, базуючись на розрахунках “Нафтогазу України” щодо втрат природних ресурсів [Аналіз збитків від агресії РФ]. Моральна шкода оцінена у 5 млн грн через психологічні страждання від війни.
Позивач посилався на публікації про загальні збитки України, які, за даними експертів, перевищують трильйони доларів. Зокрема, втрати від окупації родовищ нафти, газу та вугілля становлять мільярди, як зазначається у звітах “Нафтогазу” [Збитки від анексії Криму]. Однак суди наголосили: загальні розрахунки не замінюють індивідуалізованих доказів.
Рішення судів нижчих інстанцій
Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу частково задовольнив позов, стягнувши 1 млн грн моральної шкоди за емоційні страждання позивача. Суд визнав, що війна спричинила психологічну травму, але відмовив у визнанні геноциду та матеріальній шкоді через відсутність персональних доказів. Мотивація полягала в тому, що позивач не довів прямого причинно-наслідкового зв’язку між діями РФ та його втратами.
Дніпровський апеляційний суд залишив рішення без змін, підкресливши: колективні інтереси українського народу не є підставою для індивідуального позову без конкретного порушення прав [Текст рішення апеляційного суду]. Апеляція підтвердила, що національні суди обмежені цивільним законодавством і не можуть кваліфікувати міжнародні злочини.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду відхилив касаційну скаргу, погодившись з нижчими інстанціями. У постанові ВС зазначив: національний суд не компетентний визнати агресію РФ геноцидом, оскільки це прерогатива Міжнародного Суду ООН (МС ООН) та Міжнародного кримінального суду (МКС). Геноцид — міжнародний злочин, що вимагає спеціальної юрисдикції [Постанова ВС у справі № 211/515/24].
ВС підкреслив, що посилання на політичні рішення, як заява Верховної Ради, не є юридичною підставою. Доводи позивача про загальні збитки не спростовують відсутність індивідуалізованих доказів. Суд визнав мотивацію нижчих інстанцій вичерпною, закривши справу.
Міжнародна компетенція: Роль Міжнародного Суду ООН та МКС
Компетенція щодо геноциду належить МС ООН, який 2 лютого 2024 року визнав юрисдикцію у справі України проти РФ про спотворення Конвенції [Рішення МС ООН]. Україна подала позов, звинувачуючи РФ у використанні фейкових звинувачень у геноциді для виправдання агресії. МКС розслідує воєнні злочини, включаючи депортації та обстріли.
Ці інституції вимагають доказів наміру знищення групи, як визначено Конвенцією. Національні суди можуть розглядати пов’язані цивільні позови, але не кваліфікувати геноцид [Заява МЗС України щодо МС ООН].
Відшкодування шкоди: Необхідність індивідуалізованих доказів
Для стягнення майнової шкоди позивач мусить довести персональні збитки та причинний зв’язок з діями агресора. Загальні розрахунки, як 1,9 млн дол. на особу від втрат ресурсів, недостатні. ВС наголосив: порушення колективних інтересів не тягне індивідуальної відповідальності без конкретики.
Подібні справи, як стягнення 26 млн грн за порушення конституційного права на ресурси [Приклад судового рішення], показують: успіх залежить від документів про втрачене майно чи доходи.
Наслідки та рекомендації для позивачів
Рішення ВС обмежує національні позови про геноцид, але відкриває шлях для індивідуальних вимог про відшкодування. Рекомендації: збирати докази (акти руйнувань, медичні довідки), звертатися до ЄСПЛ чи реєстрів збитків від агресії. Адвокати радять фокусуватися на цивільноправових аспектах, очікуючи міжнародних вердиктів.
У висновку, позиція Верховного Суду підкреслює важливість міжнародного правосуддя у боротьбі з агресією РФ. Хоча національні суди не визнають геноцид, вони захищають індивідуальні права, сприяючи загальній справедливості. Українці мають право на компенсацію — ключ у детальних доказах.
Лариса Криворучко, Голова ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”