Дискреційні повноваження органів влади, таких як Рада національної безпеки і оборони України (РНБО) та Президент, часто стають предметом дискусій у контексті національної безпеки. Вони дозволяють приймати рішення без жорстких обмежень, але чи завжди це відповідає стандартам прав людини? Нещодавнє рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі “M.S.L., TOV v. Ukraine” (заява № 18049/18) висвітлює проблеми судового перегляду таких рішень, зокрема щодо санкцій.
Ця стаття аналізує ключові аспекти на основі офіційних джерел та публікацій з інтернету, підкреслюючи необхідність балансу між безпекою та правами громадян. Ми розглянемо, як дискреційні повноваження впливають на бізнес, адвокатуру та загальні принципи верховенства права в Україні.
Рішення ЄСПЛ у справі M.S.L., TOV v. Ukraine: прецедент для санкцій
ЄСПЛ опублікував рішення 17 жовтня 2025 року, яке стало першим проти України щодо застосування санкцій. Справа стосувалася компанії M.S.L., TOV, до якої у 2015 році були застосовані санкції указом Президента Петра Порошенка за нібито зв’язки з анексією Криму Росією. Компанія оскаржила це в українських судах, але вони відмовилися розглядати по суті, посилаючись на дискреційні повноваження РНБО та Президента в питаннях національної безпеки.
Суд у Страсбурзі визнав порушення статті 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції з прав людини (захист власності) та статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту). Національні суди не надали оцінку фактичним підставам санкцій, обмежившись формальним контролем. Як зазначається в рішенні на сайті HUDOC ЄСПЛ, таке підхід позбавляє осіб можливості захищати свої права. Це прецедент, який може вплинути на тисячі подібних справ в Україні, де санкції застосовуються без достатніх доказів.
Публікації в українських ЗМІ, такі як стаття на “ДС” , підкреслюють, що акти РНБО мають “політичний характер”, але суди зобов’язані перевіряти їх на істотність ризиків. Аналогічно, “Цензор.НЕТ” зазначає, що дискреційні повноваження не звільняють від судового контролю.
Межі дискреційних повноважень РНБО та Президента України
Дискреційні повноваження – це право органів влади приймати рішення на власний розсуд у певних сферах. Згідно зі статтею 106 Конституції України, Президент вводить у дію рішення РНБО щодо санкцій, які спрямовані на захист національної безпеки. Закон “Про санкції” дозволяє застосовувати економічні обмеження без кримінального провадження.
Однак, як показує справа M.S.L., такі повноваження не є абсолютними. ЄСПЛ наголосив, що суди мусять оцінювати “істотність ризиків”, на основі яких застосовуються санкції. У рішенні вказано, що відмова судів від змістовної перевірки через посилання на дискрецію РНБО та Президента порушує баланс. Це підтверджує публікація на “Інтерфакс-Україна”, де йдеться про відсутність ефективних засобів захисту для компаній.
У контексті національної безпеки дискреційні повноваження виправдані, але вони не можуть ігнорувати презумпцію невинуватості. Наприклад, у 2015 році санкції проти M.S.L. призвели до економічних втрат без доказів вини, що ЄСПЛ визнав непропорційним.
Судовий перегляд санкцій: чому суди відмовляються?
Коли громадяни чи компанії звертаються до суду, очікується повна перевірка. Але в Україні суди часто обмежуються формальним контролем, посилаючись на політичну природу рішень РНБО. ЄСПЛ у рішенні M.S.L. заявив: “Крапка – суд перевіряє все, і ні про які дискреційні повноваження не може йти мова в частині фактичних підстав“.
Це відображено в статті на “Obozrevatel”, де наголошується, що дискреція не обмежує судовий перегляд. Подібні проблеми виникають у справах про санкції проти фізичних осіб, де бракує доказів.
Українські суди зобов’язані застосовувати практику ЄСПЛ відповідно до статті 17 Закону “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”. Однак, судді відвідують конференції за кордоном, але ігнорують ЄСПЛ у рішеннях.
Погляд Спеціального доповідача ООН на санкції
У рішенні ЄСПЛ цитується доповідь Спеціального доповідача ООН з питань негативного впливу односторонніх примусових заходів на здійснення прав людини (Алєна Дуган). Вона зазначає: “Спеціальний доповідач з жалем зазначає, що держави останнім часом віддають перевагу застосуванню санкцій, а не порушенню кримінальних справ, оскільки такі дії легші та швидші, а стандарти доказування майже відсутні. В результаті, винні у міжнародних злочинах не стикаються з кримінальним звинуваченням, тоді як група людей страждає від економічних обмежень та обмежень у пересуванні, їх публічно таврують міжнародними злочинцями, що порушує право на презумпцію невинуватості“.
Ця цитата взята з доповіді ООН, доступної на сайті OHCHR, і підкреслює ризики зловживань санкціями. Українська публікація на “ArgumentUA” критикує Дуган за захист авторитарних режимів, але цитата релевантна для справи M.S.L.
Аналогії з адвокатурою: подібні рішення ЄСПЛ
Подібні проблеми виникають у сфері адвокатури. ЄСПЛ має низку рішень проти України, де констатуються порушення прав адвокатів через відсутність ефективного розслідування. Наприклад, у справі “MYTSYK AND KRAVCHUK v. Ukraine” (№ 51984/17) суд визнав порушення статті 3 Конвенції через затримку в розслідуванні побиття адвокатів СБУ.
Огляд Верховного Суду України рішень ЄСПЛ аналізує обшуки в адвокатських приміщеннях, посилаючись на справи як “Golovan v. Ukraine”, де відсутність гарантій захисту адвокатської таємниці порушує статтю 8. Це синонімічно до санкцій: дискреційні повноваження правоохоронців не звільняють від судового контролю.
Інша справа – “L.T. v. Ukraine”, де низька якість безоплатної правової допомоги порушила право на справедливий суд.
Чому українські суди ігнорують практику ЄСПЛ?
Попри зобов’язання, українські суди часто не застосовують ЄСПЛ. Судді відвідують міжнародні конференції, але в рішеннях посилаються на дискрецію влади. Це дивно, адже стаття 46 Конвенції вимагає виконання рішень ЄСПЛ. Публікація на “Yur-Gazeta” обговорює межі поведінки адвокатів, але підкреслює необхідність судового захисту.
Така практика призводить до системних порушень, як це показано у звітах ООН про права людини в Україні.
У висновку, рішення ЄСПЛ у справі M.S.L. підкреслює: дискреційні повноваження не є щитом від судового перегляду. Для України це сигнал реформувати систему санкцій та захисту адвокатури, аби забезпечити верховенство права. Без змін ризики порушень прав людини зростатимуть, впливаючи на інвестиції та довіру до влади.
Лариса Криворучко, Голова ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”