У світі, де науковий ступінь має бути символом чесності та інтелектуальної праці, скандали з плагіатом стають справжньою бомбою уповільненої дії. Особливо болісно це сприймається в Україні, де система вищої освіти та науки вже давно потерпає від корупції. Один з найгучніших прикладів — справа Олександра Таркана, начальника управління нагляду за дотриманням законів органами Бюро економічної безпеки (БЕБ) в Офісі Генерального прокурора. Його дисертація на тему розслідування корупції в поліції виявилася суцільним плагіатом, а ступінь доктора філософії — “купленою” за 15 тисяч доларів. Ця історія не лише підриває довіру до правоохоронної системи, але й ілюструє системні проблеми української науки.
Хто такий Олександр Таркан і чому його справа резонує?
Олександр Таркан — не рядовий чиновник. Як керівник ключового управління в Офісі Генпрокурора, він відповідає за нагляд за діяльністю БЕБ, органу, створеного для боротьби з економічними злочинами. Його робота включає контроль за розслідуваннями корупції, хабарництва та інших правопорушень. Іронія долі: саме Таркан “досліджував” механізми прийняття хабарів службовцями поліції, а сам опинився під прицілом НАБУ через підозри в корупційних схемах. За даними ЗМІ, детективи Бюро економічної безпеки фіксували випадки, коли Таркан нібито “закривав” справи за винагороду, скасовував арешти майна та маніпулював процесуальними діями.
Скандал з дисертацією спалахнув у 2024 році, коли 14 березня до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) внесли відомості за фактом фальсифікації наукової праці. Номер провадження — №12024226240000235, кваліфікація — ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України (підроблення документів). Розслідування веде Харківське районне управління поліції №3. Це не просто бюрократична помилка: Таркан захистив дисертацію в жовтні 2021 року в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна, здобувши ступінь доктора філософії з права. Назва праці — «Методика розслідування прийняття пропозиції, обіцянки або отримання неправомірної вигоди службовою особою органу поліції». Здається, ідеальна тема для прокурора, але реальність виявилася ганебною.
За оцінками експертів, плагіат у дисертації Таркана сягає 70-80%. Він не просто переписав фрагменти — він привласнив цілі концепції, алгоритми та висновки з робіт відомих українських юристів, опублікованих роками раніше. Це не випадковість, а свідома фальсифікація, яка підриває всю систему сертифікації наукових ступенів в Україні. За даними платформи “Плагіат і фальсифікації в академічних роботах”, подібні випадки в Україні — не рідкість: з 2014 року зафіксовано понад 500 скарг на плагіат серед високопосадовців.
Деталі плагіату: кого “позичив” Таркан?
Наукова “новизна” дисертації Таркана — це фраза, яка викликає саркастичну посмішку. У вступі він пише: “Дисертація є однією з перших комплексних монографічних досліджень в Україні, в якій на основі комплексного підходу… було здійснено науковий аналіз механізму прийняття пропозиції… та розроблено окрему криміналістичну методику”. Але реальність далека від оригінальності. Таркан просто взяв готові тексти, замінив “службовою особою” на “службовою особою органу поліції” і видав за своє.
Ось ключові джерела плагіату, які легко виявити за допомогою програм на кшталт Antiplagiat чи Turnitin:
– Андрейко Ю.О. (2020): Дисертація “Проведення слідчих (розшукових) дій під час розслідування отримання неправомірної вигоди службовою особою“, захищена в Національній академії внутрішніх справ. Таркан скопіював розділи про доказування хабарництва.
– Чернявський С.С. (2015): Стаття в журналі “Вісник кримінального судочинства” №1 — “Особливості розслідування прийняття пропозиції… службовою особою”. Професор і проректор НАВС не здогадався, що його робота стане основою для “дослідження” Таркана.
– Колектив авторів ДДУВС (2020): Методичні рекомендації “Алгоритм дій працівників підрозділів стратегічних розслідувань…”. Цілі алгоритми розслідування хабарів поліції — слово в слово.
– Пунда О.О. (2014): Дисертація “Особливості початкового етапу розслідування… хабарництва службовою особою”. Кандидат наук з митної справи став “натхненником” для Таркана.
– Бобровник О.В. (2017): Стаття в “Вісник кримінального судочинства” №3 — “Доказування слідчим прийняття пропозиції…”. Відомий суддя Солом’янського району Києва не уявляв, що його текст увійде в чужу докторську.
Ці роботи були опубліковані за 5-7 років до захисту Таркана, і їх автори — авторитетні юристи. Плагіат не обмежився текстом: Таркан “позичив” і методологію, ігноруючи етичні норми. В Україні, де закон “Про вищу освіту” (ст. 42) чітко забороняє плагіат, така дисертація мала б бути анульована одразу. Але система спрацювала лише після журналістських розслідувань.
Роль наукового керівника: від Харкова до Москви
Без підтримки “своїх” така афера була б неможливою. Науковим керівником Таркана став Максим Валерійович Даньшин, доцент Каразинського університету. Саме він підписав висновки про “наукову новизну” та рекомендував до захисту. Вартість послуг Даньшина — 15 тисяч доларів, за даними інсайдерів. Це стандартна “послуга” в підпільному ринку дисертацій в Україні, де, за оцінками, щорічно “продається” до 300 докторських ступенів.
Але доля Даньшина — окрема драма. Після початку повномасштабного вторгнення росіян у 2022 році він не просто втік — він опинився в проректорській посаді в “Московському державному університеті технологій і управління імені К.Г. Разумовського (Першого козацького університету)”. Цей виш — в окупованому Криму, але Даньшин “працює” в Москві. Більше того: за даними СБУ, Даньшин нібито передавав координати Харківського університету російським окупантам, що призвело до ракетних ударів. Руйнування корпусів Каразіна оцінюється в 3,5 млрд гривень. Йому готували підозру за ст. 111 ККУ (державна зрада), але “друзі” в прокуратурі “порєшали” питання. Сьогодні Даньшин — символ колабораціонізму в академічному середовищі, а його “учень” Таркан продовжує кар’єру в Києві.
Розслідування та корупційні зв’язки: НАБУ на варті
Скандал з плагіатом — лише вершина айсберга. НАБУ давно цікавиться Тарканом. Детективи фіксують “новизну” його дій: закриття справ БЕБ за хабарі, маніпуляції з арештами майна. “Вистачить на декілька поколінь наукових досліджень та десятки томів кримінальних проваджень”, — іронізують журналісти. У 2024 році справа набула розмаху: поліція Харкова веде досудове розслідування, а громадськість вимагає позбавлення ступеня.
Цей випадок вписується в ширший контекст корупції в українській науці. За даними VoxUkraine, щорічно на “псевдонауку” витрачається до 300 млн грн. Плагіат серед прокурорів і суддів — норма: від фейкових дисертацій міністрів до “докторів” у РНБО. Реформи, як-от антиплагіатні перевірки МОН, гальмуються через лобі.
Наслідки для системи: час для очищення
Справа Таркана — дзеркало української реальності. Прокурор, який бореться з хабарництвом, сам “купує” науку. Це не лише етичний провал, але й загроза національній безпеці: фальшиві “доктори” керують розслідуваннями. Громадськість, ЗМІ та НАБУ тиснуть на владу — вимагати анулювання ступеня, кримінальної відповідальності та реформи ВАК.
Щоб уникнути подібного, Україна потребує жорстких антиплагіатних інструментів: обов’язкових перевірок AI-системами, публічних баз дисертацій та покарання для керівників. Тільки так наука стане інструментом прогресу, а не корупції. Історія Таркана — урок: чесність починається з першого рядка дисертації.
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”