У сучасній Україні, де боротьба з корупцією та прозорість влади є ключовими елементами демократичного розвитку, будь-які зміни в законодавстві, що стосуються свободи слова, викликають особливу увагу. 21 вересня 2025 року у Верховній Раді України зареєстрували законопроєкт №14057 “Про внесення змін до Цивільного кодексу України у зв’язку з оновленням (рекодифікацією) положень книги другої”. На перший погляд, документ спрямований на посилення захисту честі, гідності та ділової репутації осіб, що відповідає євроінтеграційним зобов’язанням країни. Однак, детальний аналіз показує, що він містить норми, які можуть суттєво обмежити роботу журналістів, активістів та медіа, фактично вводячи елементи цензури.
Ця стаття розгляне ключові положення законопроєкту, реакції на нього, потенційні наслідки для свободи слова в Україні та порівняє з подібними регуляціями в інших країнах. Ми проаналізуємо, чому цей документ став об’єктом гострої критики від медіаюристів, правозахисників та журналістів, і чому його ухвалення може загрожувати існуванню розслідувальної журналістики.
Опис законопроєкту №14057: Що пропонує документ?
Законопроєкт №14057 є частиною ширшої ініціативи з рекодифікації Цивільного кодексу України, поряд з №14056, які разом оновлюють перші дві книги кодексу. Ініціаторами виступили 187 народних депутатів, серед яких спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук, його заступники Олександр Корнієнко та Олена Кондратюк, а також одіозні фігури, такі як Максим Бужанський та Роман Каптєлов. Документ передбачає зміни до статей, що регулюють захист особистих немайнових прав, зокрема честі, гідності та репутації.
Ключові “новації” включають:
– Презумпція недостовірності інформації: Будь-які матеріали про зловживання владою, корупцію чи інші порушення вважатимуться неправдивими, якщо не підкріплені вироком суду. Це означає, що журналісти не зможуть згадувати імена чиновників чи посадовців у розслідуваннях до завершення судового процесу, який в Україні може тривати роками через перевантаженість судової системи.
– Компенсація за оціночні судження: Критичні висловлювання, навіть якщо вони є суб’єктивною думкою (наприклад, “чиновник поводиться корупційно”), можуть стати підставою для вимагання значних компенсацій моральної шкоди. Це суперечить практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), де оціночні судження захищені як елемент свободи вираження.
– Розширене право на відповідь: Будь-хто, кого згадали в матеріалі, може вимагати публікації свого коментаря, незалежно від того, чи інформація достовірна. Наразі таке право обмежене випадками поширення неправдивої інформації. Нова норма дозволить “фігурантам” розслідувань нав’язувати свою версію подій, що може перетворити медіа на платформу для PR чиновників.
– Позови від “груп осіб”: Якщо розслідування стосується групи (наприклад, депутатів чи правоохоронців), будь-який член цієї групи може подати позов, навіть якщо інформація його безпосередньо не стосується. Це відкриває шлях до масових судових атак на журналістів, що виснажуватиме ресурси медіа.
– Право на забуття: Введення норми про “право на забуття”, що дозволяє вимагати видалення інформації з пошукових систем та архівів. Хоча це відповідає GDPR в ЄС, в українському контексті воно може використовуватися для приховування корупційних скандалів.
Автори стверджують, що законопроєкт спрямований на “розширення особистих прав кожної людини” та адаптацію законодавства до цифрової ери. Руслан Стефанчук у своєму коментарі наголосив, що документ не проти медіа, а для євроінтеграції, зокрема впровадження “права на забуття”. Однак, критики вказують на дисбаланс: посилення захисту репутації відбувається за рахунок свободи слова, гарантованої статтею 34 Конституції України.
Аналіз ризиків: Як законопроєкт вплине на журналістику та суспільство?
Детальний аналіз норм законопроєкту №14057 показує, що він створює “ефект охолодження” (chilling effect) для свободи слова. Журналісти, побоюючись позовів та компенсацій, можуть уникати критичних тем, особливо щодо корупції. Редакція BIHUS.Info, відома розслідуваннями про топчиновників, попередила: “Цей документ ставить під загрозу саме існування розслідувальної журналістики”. Вони зазначають, що без можливості згадувати імена до вироку суду, розслідування втратять сенс, бо суспільство не дізнається про фігурантів вчасно.
Інститут масової інформації (ІМІ) називає законопроєкт “надмірно жорстким” і таким, що несе ризики цензури. Директорка ІМІ Оксана Романюк підкреслила: “Це становить величезні загрози для свободи слова і журналістики як професії загалом”. Фонд DEJURE вимагає прибрати шкідливі норми та доопрацювати документ, аргументуючи, що він суперечить європейським стандартам, де баланс між репутацією та свободою слова забезпечується через судову практику, а не жорсткі презумпції.
Критичний аспект – судова система України. Згідно з даними, середній термін розгляду справ про корупцію – понад 2 роки, а багато справ “зависають”. Презумпція недостовірності фактично блокує публікації на етапі розслідування, дозволяючи корупціонерам уникати публічного контролю. Голова Національної спілки журналістів України (НСЖУ) Сергій Томіленко заявив: “Ухвалення законопроєкту може паралізувати роботу медіа та створити ризик для свободи слова”.
Порівняно з ЄС, де “право на забуття” існує (стаття 17 GDPR), воно застосовується обмежено – лише до неактуальної чи надмірної інформації, і не блокує журналістські матеріали про суспільний інтерес. В Україні ж норми законопроєкту можуть бути використані владою для самоцензури, подібно до законів у Росії чи Білорусі, де критика влади карається.
Реакції на законопроєкт: Від критики до відкликання підписів
Законопроєкт викликав хвилю обурення. BIHUS.Info першими опублікували аналіз, вказавши на загрози. Після цього голова Комітету ВРУ з питань свободи слова Ярослав Юрчишин, який спочатку підписався, відкликав свій підпис 24 вересня 2025 року. Він визнав: “Окремі положення можуть нести загрозу свободі слова через ймовірне ‘покарання за критику'”. Юрчишин ініціював консультації з медіаюристами та авторами, зустріч запланована на наступний тиждень.
Інші реакції: “Детектор медіа” опублікував експертні думки, де законопроєкт називають “про свободу для владоможців і знищення інструментарію суспільства їх контролювати”. Міжнародний інститут регіональної преси закликав парламент не голосувати за документ без доопрацювань. Навіть в.о. голови Київської обласної ради Ярослав Добрянський підтримав законопроєкт, але це викликало критику за ігнорування ризиків.
Стефанчук відреагував, запропонувавши відкриту зустріч з журналістами, але критики вважають це PR-ходом. Загалом, реакції показують поляризацію: влада захищає документ як прогресивний, а медіаспільнота – як регресивний.
Критичний погляд: Чому це загроза демократії?
Критика законопроєкту №14057 ґрунтується на тому, що він дисбалансує права: посилює захист репутації за рахунок свободи слова. В умовах війни та корупційних скандалів, розслідувальна журналістика – ключовий інструмент суспільного контролю. Ухвалення документа може призвести до самоцензури, зменшення прозорості та зростання корупції. Адвокат Андрій Івченко з Ario Law Firm зазначає: “Це спроба розширити правила захисту в цифрову добу, але без балансу”.
Порівняння з іншими країнами: У США Перша поправка захищає свободу преси, а в ЄС ЄСПЛ балансує права (справа “Handyside v. UK”). В Україні ж слабка судова система робить норми інструментом тиску. Якщо не доопрацювати, законопроєкт може відкинути Україну назад у рейтингах свободи преси (зараз 79-те місце за RSF).
Висновок: Що робити далі?
Законопроєкт №14057 – це тест для української демократії. Він потребує широких консультацій з медіа, правозахисниками та експертами, щоб усунути ризики цензури. Суспільство повинно стежити за розвитком, вимагати прозорості та підтримувати журналістів. Без свободи слова немає справжньої боротьби з корупцією.
За матеріалами українських медіа
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”