З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році шахрайство з банківськими картками набуло масового характеру. Шахраї активно використовують соціальну інженерію, фішинг та інші схеми, щоб викрадати дані карток і списувати кошти. За даними Національного банку України (НБУ), у 2024 році збитки від незаконних операцій з платіжними картками сягнули 1,1 млрд грн, що на 37% більше, ніж у 2023 році. Середня сума однієї шахрайської операції зросла до 4247 грн, а кількість активних карток в Україні перевищила 137 млн у першому кварталі 2025 року. Найгірше, що раніше банки часто перекладали відповідальність на клієнтів, змушуючи їх через суди відшкодовувати втрати. Однак постанова Верховного Суду від 2 липня 2025 року у справі № 490/7829/23 радикально змінює цю практику, встановлюючи, що винних повинен шукати банк, а не споживач.
Ця справа стосується суперечки між клієнтом (ОСОБА_1) та Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк». У 2011 році клієнт уклав договір про надання банківських послуг, отримавши кредитний ліміт на картковий рахунок. Банк виконав свої зобов’язання, але клієнт не повернув частину коштів, що призвело до заборгованості. У серпні 2023 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення 93 008,64 грн, з яких 75 537,53 грн – основна сума кредиту, а 17 471,11 грн – відсотки. Ключовий момент: у травні 2022 року з рахунку клієнта було несанкціоновано списано 69 342 грн шахраями. Клієнт негайно повідомив про це банк та правоохоронні органи, що підтверджено матеріалами кримінального провадження.
Судовий процес розгортався послідовно через три інстанції. Центральний районний суд м. Миколаєва (перша інстанція) 4 вересня 2024 року частково задовольнив позов банку, стягнувши лише 4 732,86 грн – суму, яку клієнт фактично отримав і не повернув. Суд врахував відсутність доказів вини клієнта в несанкціонованій операції та часткові докази заборгованості з боку банку. Значну частину боргу (шахрайське списання) не стягнули, оскільки банк не довів, що клієнт сприяв втраті ПІН-коду чи іншої конфіденційної інформації.
Апеляційний суд (Миколаївський апеляційний суд) 18 листопада 2024 року змінив рішення, стягнувши з клієнта 68 124,22 грн, включаючи шахрайську суму. Колегія суддів визнала, що клієнт “своїми діями чи бездіяльністю” сприяв незаконному використанню даних картки. Банк надав нові докази в апеляції, які нібито підтверджували вину клієнта, і суд їх врахував, ігноруючи принцип повного розкриття доказів у першій інстанції. Це рішення відповідало “стандартній” практиці, де банки легко перекладали тягар доказування на клієнтів, посилаючись на коректне введення даних шахраями як доказ вини.
Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду (КЦС ВС) 2 липня 2025 року скасував постанову апеляційного суду, залишивши в силі рішення першої інстанції. КЦС ВС погодився з клієнтом: банк не довів факт сприяння несанкціонованому списанню. Навпаки, клієнт діяв оперативно, повідомивши про інцидент. Суд наголосив на принципі тлумачення сумнівів на користь споживача як “слабкої сторони” у нерівних відносинах з банком. Банк мав надати беззаперечні докази вини клієнта саме в першій інстанції, а не в апеляції. Крім того, банк суперечливо поводився, заперечуючи деякі обставини в першій інстанції, а потім посилаючись на них – це порушує засади справедливості та добросовісності (статті 3, 509 Цивільного кодексу України та норми ЦПК). Сам факт коректного введення даних шахраями не є доказом вини клієнта, адже це може бути наслідком витоку даних з боку банку чи третіх осіб.
Аналізуючи це рішення критичним оком, можна побачити, як воно руйнує стару систему, де банки, як потужні фінансові інституції, диктували умови. Раніше клієнти часто програвали суди через брак ресурсів на доказування невинуватості, а банки користувалися презумпцією вини споживача. Новий прецедент змушує банки інвестувати в кращі системи безпеки, моніторинг транзакцій та внутрішні розслідування. Критики банківської системи відзначають, що в Україні банки часто ігнорують рекомендації НБУ щодо посилення аутентифікації, що сприяє шахрайству. Наприклад, 83% шахрайських схем у 2024 році припадало на інтернет-операції, де соціальна інженерія (фішинг, фейкові дзвінки від “банку”) домінує. У 2025 році тенденція триває: кількість проваджень за шахрайством перевищила 35,5 тис. за перші 8 місяців, хоча загальна кількість випадків з картками дещо знизилася, але збитки зросли.
У ширшому контексті, НБУ виділяє ключові схеми шахраїв у 2025 році: фішинг через фейкові сайти чи боти, де жертви вводять дані картки; дзвінки від “банківських працівників” з вимогою CVV-коду чи SMS-паролів; недоставка товарів на онлайн-майданчиках; фейкові благодійні збори. Кампанія НБУ “#ШахрайГудбай” акцентує на освіті: банки не просять повні дані картки по телефону, а сайти потрібно перевіряти на HTTPS та домен. Порівнюючи з ЄС, де директива PSD2 вимагає сильну клієнтську аутентифікацію (SCA), Україна відстає, але це рішення Верховного Суду наближає нас до європейських стандартів захисту споживачів.
Критично оцінюючи, рішення не є панацеєю: банки можуть посилити тиск на клієнтів через підвищення тарифів чи обмеження послуг, щоб компенсувати ризики. Крім того, кримінальні провадження часто затягуються, а повернення коштів залежить від ефективності поліції. Однак прецедент стимулює банки до проактивності – наприклад, впровадження AI-моніторингу транзакцій, як у ПриватБанку, але з кращим захистом даних.
Для споживачів поради прості, але ефективні: не розголошуйте CVV, PIN чи SMS-коди; використовуйте двофакторну аутентифікацію; перевіряйте транзакції в додатку банку; при підозрі блокуйте картку негайно та повідомляйте банк/поліцію. Якщо справа дійде до суду, посилайтеся на цю постанову як прецедент. Також варто моніторити кредитну історію через бюро кредитних історій.
У висновку, рішення Верховного Суду від 2 липня 2025 року – це перемога для мільйонів українців, які стали жертвами шахраїв. Воно змушує банки брати на себе відповідальність за безпеку, а не перекладати її на клієнтів. З урахуванням зростання онлайн-шахрайства у 2025 році, цей прецедент може зменшити збитки та підвищити довіру до банківської системи. Якщо банки не адаптуються, вони ризикують втратити клієнтів, а споживачі – нарешті отримують інструмент захисту.
За матеріалами українських медіа
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”