Лариса Криворучко, голова Громадського об’єднання “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко” направила Заяву Уповноваженому ВРУ з прав людини та Міністру юстиції України про порушення законодавства щодо права громадян України мирно володіти своїм майном.
Приводимо повний текст даної Заяви:
ЗАЯВА
Громадська організація «АНТИКОРУПЦІЙНИЙ ФРОНТ ЛАРИСИ КРИВОРУЧКО» (надалі організація, скорочено: АФЛК) систематично здійснює заходи антикорупційного і моніторингового характеру, виявлення фактів корупції, організовує та забезпечує виконання програм моніторингу діяльності уряду, центральних органів виконавчої влади, місцевих органів влади, територіальних підрозділів виконавчої влади, щодо формування та реалізації державної та місцевої політики, спрямованої на розв’язання актуальних проблем загальнодержавного та/чи місцевого розвитку задля покращення соціально-економічного стану в країні, створює умови для відкритого спілкування та обміну досвідом між громадянами, громадськими організаціями та фахівцями з питань науки, екології, соціального забезпечення, економіки, політики, інформаційних технологій та інших сферах, сприяє розвитку міжнародного співробітництва з питань, що входять до завдань організації, тощо.
Під час проведення антикорупційного моніторингу законодавства яке складається, зокрема, з КПК України мною, доктором юридичних наук, професором, головою ГО «Антикорупційний фронт Лариси Криворучко» Криворучко Ларисою Сергіївною було виявлено порушення законодавства щодо права громадян України мирно володіти своїм майном, що вбачається з наступного.
21.10.1993 року Верховною Радою України було прийнято Закон України № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» положеннями статті 6 якого регулюються питання військово-транспортного обов’язку.
З моменту прийняття положення статті 6 Закону України від 21.10.1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (до внесення змін Законом від 11.04.2024 року № 3633-IX) були наступного змісту (дослівно):
- ч.1 – військово-транспортний обов’язок установлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на особливий період транспортними засобами і технікою і поширюється на центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, у тому числі на залізниці, порти, пристані, аеропорти, нафтобази, автозаправні станції дорожнього господарства та інші підприємства, установи і організації, які забезпечують експлуатацію транспортних засобів, а також на громадян – власників транспортних засобів;
- ч.2 – порядок виконання військово-транспортного обов’язку визначається Кабінетом Міністрів України. Порядок відшкодування державою вартості майна чи збитків, яких зазнають центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, а також громадяни внаслідок вилучення чи примусового відчуження транспортних засобів в особливий період, визначається законом;
- ч.3 – виконання військово-транспортного обов’язку під час мобілізації, якщо не введений правовий режим воєнного чи надзвичайного стану, здійснюється згідно з Мобілізаційним планом України шляхом безоплатного залучення транспортних засобів підприємств, установ та організацій усіх форм власності для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на умовах їх повернення власникам після оголошення демобілізації. Обсяги транспортних засобів за типами та марками, що планується залучити під час мобілізації, для підприємств, установ та організацій усіх форм власності встановлюються згідно з Мобілізаційним планом України місцевими державними адміністраціями за поданням територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Залучення транспортних засобів під час мобілізації здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, Центральним управлінням або регіональними органами Служби безпеки України, відповідним підрозділом Служби зовнішньої розвідки України на підставі рішень місцевих державних адміністрацій, що оформлюються відповідними розпорядженнями. Приймання-передача транспортних засобів, залучених під час мобілізації, та їх повернення після оголошення демобілізації здійснюються на підставі актів приймання- передачі, в яких зазначаються відомості про власників, технічний стан, залишкову (балансову) вартість та інші необхідні відомості, що дають змогу ідентифікувати транспортні засоби. Повернення транспортних засобів власнику здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту оголошення демобілізації. Порядок компенсації шкоди, завданої транспортним засобам внаслідок їх залучення під час мобілізації, визначається Кабінетом Міністрів України;
- ч.4 – територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України щокварталу подають до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відомості про реєстрацію (перереєстрацію), переобладнання та зняття з обліку транспортних засобів, які перебувають у власності підприємств, установ та організацій і можуть бути призначені для задоволення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
Аналіз наведених положень статті 6 Закону України від 21.10.1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» дозволяє прийти висновку, що до внесення змін Законом від 11.04.2024 року № 3633-IX, будь – який громадянин мав право володіти двома і
більше транспортними засобами, і розпоряджатись ним на власний розсуд без будь – якого втручання, зокрема, з боку держави в особі будь – якого її органу.
11.04.2024 року Верховною Радою України було прийнято Закон України № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» підпунктом другим пункту восьмого розділу 1 якого постановлено (дослівно): Внести зміни до таких законодавчих актів України: У Законі України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 16, ст. 255 із наступними змінами): статтю 6 викласти в такій редакції:
«Стаття 6. Військово-транспортний обов’язок
- ч.1. Військово-транспортний обов’язок установлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на особливий період транспортними засобами (у тому числі водними) і технікою (далі – транспортні засоби) і поширюється на центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, у тому числі на залізниці, порти, пристані, аеропорти, нафтобази, автозаправні станції дорожнього господарства та інші підприємства, установи і організації, які забезпечують експлуатацію транспортних засобів, а також на громадян – власників транспортних засобів.
- ч.2. Порядок виконання військово-транспортного обов’язку, норми безоплатного залучення, вилучення та примусового відчуження транспортних засобів і техніки на період мобілізації та у воєнний час визначаються Кабінетом Міністрів України. Норми безоплатного залучення, вилучення та примусового відчуження транспортних засобів і техніки визначаються у відсотках за підприємством (установою, організацією) за галузями національної економіки. Порядок відшкодування державою вартості майна чи збитків, яких зазнають центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, а також громадяни внаслідок вилучення чи примусового відчуження транспортних засобів в особливий період, визначається законом.
- ч.3. Виконання військово-транспортного обов’язку під час мобілізації здійснюється згідно з Мобілізаційним планом України шляхом безоплатного залучення транспортних засобів підприємств, установ та організацій усіх форм власності для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на умовах їх повернення власникам після оголошення демобілізації. Обсяги транспортних засобів за типами та марками, що планується залучити під час мобілізації, для підприємств, установ та організацій усіх форм власності встановлюються згідно з Мобілізаційним планом України місцевими державними адміністраціями за поданням територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Залучення транспортних засобів під час мобілізації здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, Центральним управлінням або регіональними органами Служби безпеки України, відповідними підрозділами розвідувальних органів України на підставі рішень місцевих державних адміністрацій, що оформлюються відповідними розпорядженнями. Приймання-передача транспортних засобів, залучених під час мобілізації, та їх повернення після оголошення демобілізації здійснюються на підставі актів приймання-передачі, в яких зазначаються відомості про власників, технічний стан, залишкову (балансову) вартість та інші необхідні відомості, що дають змогу ідентифікувати транспортні засоби. Повернення транспортних засобів власнику здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту оголошення демобілізації. Порядок компенсації шкоди, завданої транспортним засобам внаслідок їх залучення під час мобілізації, визначається Кабінетом Міністрів України.
- ч.4. Міністерство внутрішніх справ України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, забезпечує подання до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відомостей про зареєстровані транспортні засоби, які можуть бути призначені для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
- ч.5. Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, забезпечують подання до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відомостей про зареєстровані у Державному судновому реєстрі України та Судновій книзі України водні транспортні засоби, які можуть бути призначені для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
- ч.6. Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів визначає порядок і забезпечує надання до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відомостей про зареєстровані трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні машини, сільськогосподарську техніку, які можуть бути призначені для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
- ч.7. З моменту оголошення загальної мобілізації транспортні засоби, які призначені для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період та перебувають на військовому обліку у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, забороняється відправляти за межі території України та до інших областей, передавати права власності на них юридичним особам або громадянам, в оренду (лізинг), надавати їх як предмет застави для виконання зобов’язань за договорами про надання кредиту та гарантії перед банківською установою, а також вчиняти інші дії, що унеможливлюють передачу таких транспортних засобів Збройним Силам України та іншим військовим формуванням. Відправлення таких транспортних засобів під час загальної мобілізації до суміжних областей дозволяється після повідомлення територіального центру комплектування та соціальної підтримки про місце перебування транспортних засобів на строк не більше одного місяця.
- ч.8. Не підлягає передачі Збройним Силам України, іншим військовим формуванням транспортний засіб, що належить на праві власності громадянину, у разі відсутності у нього права власності на інші транспортні засоби».
Внаслідок внесення змін Законом від 11.04.2024 року № 3633-IX, статтю 6 Закону України від 21.10.1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» було доповнено новою частиною восьмою наступного змісту (дослівно):
- «Не підлягає передачі Збройним Силам України, іншим військовим формуванням транспортний засіб, що належить на праві власності громадянину, у разі відсутності у нього права власності на інші транспортні засоби».
Такі внесення змін до чинного Закону України від 21.10.1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» абсолютно не відповідають і суперечать Конституції України, що вбачається з наступного.
З моменту внесення Законом від 11.04.2024 року № 3633-IX змін до статі 6 Закону України від 21.10.1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якщо громадянин України має більше одного транспортного засобу, тобто два і більше інших транспортних засоби що належать йому на праві власності, то інші транспортні засоби підлягають передачі Збройним Силам України.
З урахуванням правової позиції викладеної в абзаці 4 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 16.11.2000 року № 13-рп/2000 з якої вбачається можливість застосування науково- теоретичної та довідково-енциклопедичної літератури для тлумачення термінів чи окремих слів, у даному випадку є застосовним тлумачення слова «підлягають» авторитетним науковим виданням.
Академічний тлумачний словник Української мови, за даними якого це слово означає «Бути залежним від чиєї-небудь волі, від чогось; підкорятися, бути підпорядкованим кому-, чому- небудь, перебувати в певній підлеглості».
Тобто зміст статті 6 Закону України від 21.10.1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» після внесення змін і доповнення частиною 8 вказує на її імперативність до виконання.
Відтак, з моменту набрання 18.05.2024 року чинності змінами, внесеними Законом України від 11.04.2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», а саме доповнення статті 6 Закону України від 21.10.1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» – частиною 8, здійснюватиметься примусове та безплатне забирання транспортних засобів громадян України на користь держави – тобто здійснюватиметься конфіскація майна.
Відповідно до ч.5 ст.41 Конституції України (254к/96-ВР) конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Загальний змістовний аналіз наведеного вказує, що положення частини восьмої статті 6 Закону України від 21.10.1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не відповідають частині п’ятій статті 41 Конституції України (254к/96-ВР) щодо конфіскації майна громадян без рішення суду, зокрема, не відповідають частині третій статті 22 Конституції України (254к/96-ВР) щодо звуження існуючого обсягу прав громадян України на право володіти двома і більше транспортними засобами.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 (із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022 № 259/2022 від 18.04.2022 № 341/2022 від 17.05.2022 № 573/2022 від 12.08.2022 № 757/2022 від 07.11.2022 № 58/2023 від 06.02.2023 № 254/2023 від 01.05.2023 № 451/2023 від 26.07.2023 № 734/2023 від 06.11.2023 № 49/2024 від 05.02.2024 № 271/2024 від 06.05.2024) в Україні введено правовий режим воєнного стану.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб – визначається положеннями Закону України від 12.05.2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України від 12.05.2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Зміст частини другої статті 64 Конституції України імперативно визначає мінімальний перелік прав і свобод людини і громадянина які за будь – яких обставин, ні в умовах воєнного стану, ні в умовах надзвичайного стану не можуть бути ні обмежені, ні скасовані.
Натомість інші права і свободи, зокрема, гарантовані положеннями статті 21, частин першої – третьої статті 22 Конституції України можуть бути обмежені, так як ці статті не входять до переліку визначеного частиною другою статті 64 Конституції України..
Водночас, такі обмеження не можуть бути свавільними, і твердження про обмеження прав і свобод гарантованих положеннями статті 21, частин першої третьої статті 22 Конституції України під час діючого в Україні правового режиму воєнного стану є передчасними.
Закон України від 12.05.2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану»:
- ч.2 ст.5 – у разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону;
- ч.6 ст.5 – Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, офіційно оприлюднюється разом із законом щодо затвердження такого указу Президента України та набирає чинності одночасно з набранням чинності таким законом;
- п.5 ч.1 ст.6 – в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 (із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022 № 259/2022 від 18.04.2022 № 341/2022 від 17.05.2022 № 573/2022 від 12.08.2022 № 757/2022 від 07.11.2022 № 58/2023 від 06.02.2023 № 254/2023 від 01.05.2023 №451/2023 від 26.07.2023 № 734/2023 від 06.11.2023 № 49/2024 від 05.02.2024 № 271/2024 від 06.05.2024) постановлено (цитата):
«У зв’язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 – 34, 38, 39, 41 – 44, 53 Конституції України…»
Зазначений перелік прав і свобод людини і громадянина, є вичерпним, не змінювався з моменту введення в Україні правового режиму воєнного стану і до теперішнього часу.
Аналогічного за змістом висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 13.06.2023 року у справі № 560/8064/22, в якій зазначено, що воєнний стан в Україні було введено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом від 24.02.2022 № 2102-IX, пунктом 3 якого визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону № 389-VIII.
Наступними Указами Президента України, якими продовжувався строк дії воєнного стану в Україні, перелік конституційних прав і свободи людини і громадянина, які можуть бути обмежені в умовах воєнного стану, не змінювався, що виключає можливість розширеного тлумачення переліку таких обмежень будь-яким органом державної влади.
В сукупності аналіз наведених положень актів законодавства у їх взаємозв’язку із згаданим вище правовим висновком Верховного Суду вказує, що із 24.02.2022 року і до теперішнього часу перелік обмежених прав і свобод людини і громадянина є вичерпним, незмінним. Отже, відсутність у згаданому вище Указі Президента України застережень, що допускається обмеження прав і свобод людини і громадянина, які гарантовано положеннями статті 21, частинами першою – третьою статті 22 Конституції України імперативно вказує, по положення, зокрема, частини третьої статті 22 Конституції України є діючими під час введеного в Україні правового режиму воєнного стану.
Відтак, відповідно до положень частини третьої статті 22 Конституції України, не допускається з прийняттям 11.04.2024 року Верховною Радою України Закону України № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» внесення змін до статті шостої Закону України від 21.10.1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» шляхом доповнення цієї статті частиною восьмою, яка за своїм змістом скасовує існуюче право громадян володіти двома і більше транспортними засобами і дозволяє примусове відчуження (конфіскацію) без судового рішення.
На підставі вищевикладеного, –
ВИМАГАЮ:
- У встановленому законом порядку негайно здійснити (ініціювати) подання до Конституційного Суду України щодо перевірки положень частини 8 статті 6 Закону України від 21.10.1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на відповідність до ст.3, ч.ч.1, 2 ст.8, ст.21, ч.ч.1-3 ст.22, ч.5 ст.41 Конституції України.”