Судова система України під мікроскопом
Судова система України, попри численні реформи, залишається ареною, де принципи справедливості часто поступаються бюрократичним помилкам, упередженості та відвертій некомпетентності. Справа № 308/11085/25 в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області є яскравим прикладом того, як дії окремих суддів можуть підірвати довіру до правосуддя. У центрі уваги – судді Олексій Васильович Фазикош та Наталія Іванівна Зарева, чиї рішення у справі за позовом Криворучко Лариси Сергіївни до Фазекоша Олексія Андрійовича та Ради адвокатів Закарпатської області викликали шквал критики.
Ця стаття детально аналізує їхні дії, розкриваючи порушення процесуального законодавства, ігнорування європейських стандартів правосуддя та наслідки для репутації судової системи.
Контекст справи: Захист честі, гідності та ділової репутації
Справа № 308/11085/25 стосується позову Криворучко Лариси Сергіївни до Фазекоша Олексія Андрійовича та Ради адвокатів Закарпатської області про захист честі, гідності та ділової репутації. Позивачка вимагала визнати недостовірною інформацію, поширену відповідачами, та зобов’язати їх спростувати її. На перший погляд, справа виглядає як типовий цивільний позов. Проте дії суддів Фазикоша та Зареви перетворили її на справжній трилер з елементами процесуального абсурду.
Суддя Фазикош О.В.: Майстер процесуальних промахів
Незаконна ухвала про недоліки позовної заяви
Суддя Олексій Васильович Фазикош розпочав свою участь у справі з ухвали від 08.08.2025, якою залишив позовну заяву Криворучко без руху, вказавши на нібито наявні недоліки. Проте, як зазначає позивачка, жодних недоліків у заяві не було. Виникає логічне запитання: чи суддя Фазикош просто неуважно читав документ, чи, можливо, його рішення було продиктовано іншими мотивами? Позивачка стверджує, що суддя порушив її право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це серйозне звинувачення, адже стаття 6 вимагає від суду неупередженості, незалежності та законності.
Фазикош, видно, не лише проігнорував зміст позовної заяви, але й порушив базові принципи процесуального права. Наприклад, Європейський суд з прав людини у справах «Сокуренко і Стригун проти України» та «Бускаріні та інші проти Сан-Марино» чітко вказує, що суд, який діє поза межами закону, не може вважатися «встановленим законом». У цьому контексті ухвала Фазикоша виглядає як класичний приклад суддівського свавілля.
Порушення порядку авторозподілу справ
Ще одним кричущим порушенням стало винесення рішення у незаконно сформованому складі суду. Згідно з Цивільним процесуальним кодексом України (ЦПК), розподіл справ між суддями має відбуватися через автоматизовану систему документообігу (АСДС). Суддя Фазикош, як стверджує позивачка, не перевірив відповідність авторозподілу, хоча був зобов’язаний це зробити. Це не просто технічна помилка – це пряме порушення статті 33 ЦПК, яке підриває легітимність судового розгляду.
Позивачка відреагувала рішуче: подала скаргу до Вищої ради правосуддя (ВРП), повідомлення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККСУ) для долучення до суддівського досьє та заяву про відвід Фазикоша. Її зусилля увінчалися успіхом – ухвалою від 19.08.2025 суддю Фазикоша було відведено від справи. Але це був лише початок.
Незаконна ініціатива щодо дисциплінарної відповідальності
Поки заява про відвід перебувала на розгляді, Фазикош вирішив піти ва-банк і виніс ще одну ухвалу – цього разу про ініціативу притягнення Криворучко до дисциплінарної відповідальності як адвоката. Цей крок можна назвати справжньою перлиною суддівської самовпевненості.
По-перше, суддя не мав права виносити жодних рішень до розв’язання питання про відвід (стаття 39 ЦПК).
По-друге, Криворучко виступала у справі не як адвокат, а як фізична особа, що робить ухвалу Фазикоша не лише незаконною, а й абсурдною.
Ця дія спричинила нові скарги до ВРП, які, ймовірно, додадуть кілька неприємних сторінок до суддівського досьє Фазикоша. Складається враження, що суддя намагався компенсувати свою некомпетентність демонстрацією влади, але замість цього лише погіршив власну репутацію.
Суддя Зарева Н.І.: Світло в кінці тунелю чи черговий промах?
Відкриття провадження: Крок до справедливості?
Після відводу Фазикоша справа перейшла до судді Наталії Іванівни Зареви, яка, на відміну від свого колеги, відкрила провадження у справі. На перший погляд, це рішення виглядає як перемога здорового глузду. Зарева визнала, що позовна заява відповідає вимогам ЦПК, і відмовила у клопотанні відповідача Фазекоша про зміну підсудності на Мукачівський міськрайонний суд. Вона обґрунтувала це правом позивача обирати суд у справах із кількома відповідачами (стаття 28 ЦПК).
Проте навіть цей, здавалося б, правильний крок не обійшовся без проблем. Позивачка виявила, що авторозподіл справи на Зареву також відбувся з порушенням – замість 19 або 20 серпня 2025 року, як того вимагає законодавство, розподіл було здійснено лише 22 серпня. Це порушення пункту 4 частини 1 статті 36 ЦПК стало підставою для нової заяви про відвід, цього разу проти Зареви.
Відмова у відеоконференції: Право на доступ до правосуддя під питанням
Ще одним спірним моментом стало рішення Зареви відмовити позивачці у проведенні судового засідання в режимі відеоконференції. Криворучко, посилаючись на воєнний стан і об’єктивні обставини, такі як неможливість безпечного прибуття до суду, вимагала забезпечити її право на участь у процесі через відеоконференцзв’язок. Відповідно до статті 212 ЦПК та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему (ЄСІТС), суд має технічну можливість проводити такі засідання. Проте Зарева відхилила клопотання, посилаючись на спрощений порядок провадження без повідомлення сторін.
Таке рішення викликає серйозні запитання. У період воєнного стану, коли безпека громадян є пріоритетом, відмова у відеоконференції виглядає як обмеження права на доступ до правосуддя. Європейські стандарти, зокрема Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи, наголошують на необхідності забезпечення участі сторін у процесі. Зарева, видно, проігнорувала ці принципи, що ставить під сумнів її відданість присязі судді.
Порушення європейських стандартів: Стаття 6 Конвенції під ударом
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий судовий розгляд незалежним і неупередженим судом, встановленим законом. Дії Фазикоша, зокрема його незаконна ухвала та рішення у незаконно сформованому складі суду, прямо порушують цей принцип. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що суд, який діє поза межами закону, не є «компетентним» (справа «Yefimenko проти Росії»). Аналогічно, порушення порядку авторозподілу у випадку Зареви також ставить під сумнів законність складу суду.
Позивачка Криворучко Л.С. у своїх скаргах до ВРП та заяві про відвід посилається на ці стандарти, і її аргументи важко спростувати. Судді, які ігнорують процесуальні норми, не лише підривають довіру до себе, але й завдають шкоди репутації всієї судової системи України.
Наслідки для судової системи: Чому це важливо?
Ситуація у справі № 308/11085/25 є симптомом глибших проблем у судовій системі України. По-перше, дії Фазикоша свідчать про недостатній рівень професійної компетентності або, що гірше, можливу упередженість.
Його рішення виносити ухвали до розв’язання питання про відвід та намагання притягнути позивачку до дисциплінарної відповідальності виглядають як спроба тиску на учасника процесу.
По-друге, порушення порядку авторозподілу, виявлені у діях обох суддів, вказують на системні проблеми в організації роботи судів. Автоматизована система документообігу мала б бути гарантією неупередженості, але її неправильне застосування лише погіршує ситуацію.
По-третє, відмова Зареви у проведенні відеоконференції в умовах воєнного стану порушує питання про доступність правосуддя для громадян, особливо тих, хто перебуває у зонах підвищеного ризику. Це не лише порушення процесуального законодавства, але й зневага до реалій сьогодення.
Чи є надія на справедливість?
Справа № 308/11085/25 стала справжнім лакмусовим папірцем для судової системи України. Суддя Фазикош О.В. продемонстрував вражальну комбінацію некомпетентності та самовпевненості, залишивши по собі низку скарг до ВРП та пляму на репутації суду. Суддя Зарева Н.І., хоча й зробила крок до виправлення ситуації, відкривши провадження, не змогла уникнути власних помилок, зокрема порушення авторозподілу та обмеження права позивачки на участь у процесі.
Ця історія є нагадуванням, що судова реформа в Україні залишається незавершеною. Поки судді дозволяють собі ігнорувати закон, а система не здатна забезпечити прозорий і справедливий розподіл справ, довіра громадян до правосуддя буде падати. Позивачка Криворучко Л.С. заслуговує на повагу за її наполегливість у відстоюванні своїх прав, але чи отримає вона справедливість – залежить від того, чи здатна система виправити власні помилки.
Список використаних джерел
1. Цивільний процесуальний кодекс України.
2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.
3. Рішення ЄСПЛ у справах «Сокуренко і Стригун проти України», «Бускаріні та інші проти Сан-Марино», «Yefimenko проти Росії».
4. Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему.
5. Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи.
6. Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”