Лідія Ізовітова як “сірий кардинал” адвокатського самоврядування?
Лідія Ізовітова, голова Національної асоціації адвокатів України (НААУ) та Ради адвокатів України (РАУ), давно позиціює себе як захисниця адвокатських прав і гарантій. Проте її дії, особливо у контексті останніх подій, викликають серйозні запитання щодо справжніх мотивів її роботи. Чи є вона дійсно поборницею справедливості, чи лише майстерно використовує адвокатське самоврядування для особистих цілей, зокрема для помсти тим, хто насмілився перейти їй дорогу?
Ця стаття розкриває темні сторони діяльності Ізовітової, аналізуючи її ймовірну помсту членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), скандальну статтю НААУ від 12 липня 2025 року та стенограму співбесіди з адвокаткою Жанною Грушко. Розглянемо наочну ситуацію, коли адвокатське свідоцтво стає інструментом шантажу, а принципи справедливості — лише декорацією для особистих амбіцій.
1. Помста як стиль управління: Ізовітова проти ВККС
Лідія Ізовітова, здається, має особливий талант перетворювати адвокатське самоврядування на арену для особистих розбірок. Одним із найяскравіших прикладів є її кампанія проти членів ВККС Романа Сабодаша та Руслана Сидоровича. Чому? Все просто: у свій час ВККС рекомендувала звільнити з посади судді доньку Ізовітової, Олену Ізовітову-Вакім, за її дії як судді Майдану. Видно, що Лідія Павлівна сприйняла це як особисту образу, і замість того, щоб прийняти рішення як професійний виклик, вона вирішила, що найкраща відповідь — це помста.
12 липня 2025 року на сайті НААУ з’явилася стаття під загрозливим заголовком: «РАУ ініціює дисциплінарну відповідальність двох членів ВККС». У ній Ізовітова та її команда звинувачують Сабодаша і Сидоровича у порушеннях під час співбесіди з адвокаткою Жанною Грушко. Але чи дійсно порушення мали місце? Чи це лише чергова спроба Ізовітової використати НААУ як інструмент для тиску на тих, хто їй не до вподоби? Розберімось, адже, як кажуть, диявол криється в деталях — або, у цьому випадку, у стенограмі.
2. Аналіз стенограми співбесіди Жанни Грушко: Пошук порушень чи полювання на відьом?
Стаття НААУ стверджує, що під час співбесіди з Жанною Грушко члени ВККС порушили низку адвокатських гарантій: ототожнення адвоката з клієнтом, розголошення адвокатської таємниці, посягання на професійні права, порушення честі та гідності, дискредитацію адвокатської професії. Звучать серйозно, чи не так? Але аналіз стенограми співбесіди, проведеної 6 травня 2025 року, показує зовсім іншу картину.
2.1. Ототожнення адвоката з клієнтом? Не зовсім.
НААУ стверджує, що члени ВККС ототожнювали Грушко з її клієнтами, зокрема через запитання про політичну приналежність. Проте стенограма показує, що Сабодаш і Сидорович лише уточнювали її зв’язки з політичними силами, зокрема з Європейською Солідарністю, через її попередню діяльність як помічника-консультанта народного депутата та участь у виборчих кампаніях 2020 року. Запитання були логічними: кандидатка на посаду судді апеляційного адміністративного суду має демонструвати політичну нейтральність. Грушко сама підтвердила, що не була членом жодної партії, а її співпраця з політичними силами обмежувалася юридичним супроводом. Чи є тут ототожнення з клієнтом? Ні, це стандартна перевірка відповідності критеріям доброчесності.
2.2. Розголошення адвокатської таємниці? Сумнівно.
Ще одне звинувачення — розголошення адвокатської таємниці, зокрема через оприлюднення найменування клієнта, суми гонорару та джерел фінансування. Стенограма показує, що Сабодаш і Сидорович використовували публічно доступні дані, зокрема з сайту ProZorro, де зазначено договір між Грушко та виконавчим комітетом Хмельницької міської ради. Жодної конфіденційної інформації, яка б підпадала під адвокатську таємницю, не розголошувалося. Запитання про джерела доходів (зокрема 2,5–5 млн грн за 2022–2024 роки) були обґрунтованими, адже ВККС зобов’язана перевіряти відповідність доходів кандидатів. Грушко пояснила, що кошти надходили за консультації, і навіть надала банківські виписки. Якщо це і є “розголошення таємниці”, то, мабуть, Ізовітова вважає, що будь-яке запитання про фінанси адвоката — це вже злочин.
2.3. Посягання на професійні права та дискредитація?
НААУ звинувачує ВККС у посяганні на професійні права Грушко та дискредитації адвокатської професії. У стенограмі ми бачимо, що Сидорович запитав про невідповідність заявленого адвокатського стажу (9 років у відео на YouTube проти реальних 6 років з 2018 року). Грушко пояснила це як “технічну помилку”, пов’язану з обрахунком загального юридичного стажу. Чи є це дискредитацією? Скоріше, це спроба уточнити факти, адже суддя має бути бездоганним у своїх заявах. Щодо “посягання на права”, жодних доказів приниження чи обмеження прав Грушко у стенограмі немає. Запитання були коректними, а Грушко мала можливість відповідати та надавати пояснення.
2.4. Припущення про фінансовий моніторинг і місце офісу
Найцікавіше звинувачення — це припущення ВККС про можливе порушення Грушко фінансового моніторингу та коментарі про місце розташування її офісу. Стенограма показує, що Сабодаш звернув увагу на регулярні платежі однаковими сумами від різних осіб, що надходили через транзитний рахунок. Це дійсно викликає запитання, адже такі операції можуть виглядати підозріло з точки зору фінансового моніторингу. Проте Грушко пояснила, що це оплата за консультації, а платежі здійснюються через термінал для зручності клієнтів. Чи є це порушенням? Ні, це стандартна перевірка, адже суддя має бути вільним від будь-яких сумнівів у фінансовій прозорості.
Щодо коментаря про місце офісу, у стенограмі немає жодного натяку на те, що ВККС пов’язувала успішність Грушко з розташуванням її офісу. НААУ, видно, просто вигадала цей пункт, щоб додати ваги своїм звинуваченням. Іронічно, що Ізовітова, яка так пильно стежить за “порушеннями”, сама не надала жодних конкретних цитат чи доказів зі стенограми.
2.5. Висновок за стенограмою
Аналіз стенограми показує, що звинувачення НААУ не мають підґрунтя. Запитання Сабодаша та Сидоровича були коректними, спрямованими на перевірку доброчесності та компетентності Грушко. Жодних фактів порушення адвокатських гарантій не встановлено. Натомість стаття НААУ виглядає як спроба маніпуляції, де факти перекручуються, а звинувачення будуються на припущеннях. Чи не нагадує це класичний сценарій, коли ображений “король” видає указ про страту без суду і слідства?
3. Ізовітова як “феодал” адвокатури: Хто не з нами, той проти нас
Одним із найабсурдніших моментів статті НААУ є заява про ініціювання дисциплінарної відповідальності Сабодаша та Сидоровича як адвокатів. Цікаво, що обидва члени ВККС давно призупинили адвокатську діяльність, але їхні профілі залишилися в Єдиному реєстрі адвокатів України (ЄРАУ). Ізовітова, видно, вважає, що це дає їй право тримати їх у статусі “кріпаків”, яких можна покарати за будь-яку незгоду. Цей підхід настільки абсурдний, що викликає лише саркастичну посмішку: невже кожен суддя, прокурор чи поліцейський, який має адвокатське свідоцтво, має тремтіти перед гнівом Лідії Павлівни?
Такий підхід відкриває двері до безмежних зловживань. Якщо НААУ може погрожувати дисциплінарними провадженнями будь-кому, хто має адвокатське свідоцтво, але не практикує, це створює прецедент для шантажу. Судді, прокурори, поліцейські — усі вони можуть стати мішенню, якщо колись мали необережність отримати адвокатське свідоцтво. Іронічно, що сама Ізовітова, здається, не бачить у цьому проблеми. А може, це і є її мета — тримати всіх у страху, щоб ніхто не смів критикувати її чи її сім’ю?
Цікаво також згадати історію з Олексієм Фазекошем, якого підозрюють у підробці свідоцтва адвоката. Досудове розслідування у цій справі, як не дивно, “гальмується”. Чи не тому, що Фазекош — лояльний до Ізовітової діяч?
Видно, що принципи справедливості в НААУ застосовуються вибірково: ворогів карають, а друзів — захищають.
4. Корупційні тіні: Чи є межа владі Ізовітової?
Стаття НААУ та дії Ізовітової викликають підозри у корупційних мотивах. Замість того щоб звертатися до компетентних органів із доказами порушень, НААУ сама “встановлює” факти, які не підтверджуються стенограмою. Це виглядає як спроба тиску на ВККС, щоб змусити її відмовитися від ретельної перевірки кандидатів, таких як Грушко.
Ба більше, погрози дисциплінарними провадженнями проти Сабодаша та Сидоровича мають ознаки зловживання владою. Ізовітова, здається, вважає, що НААУ — це не лише орган самоврядування, а й суд, слідство та прокуратура в одній особі.
Чорний гумор ситуації в тому, що Ізовітова, яка так палко захищає “гарантії адвокатської діяльності”, сама порушує принципи верховенства права, намагаючись карати тих, хто не підкоряється її волі. Чи не нагадує це середньовічного феодала, який вирішує, хто гідний жити, а хто — ні?
5. Висновки: Чи потрібна адвокатурі такий “лідер”?
Лідія Ізовітова, безумовно, є впливовою постаттю в українській адвокатурі. Але її дії, зокрема у ситуації з ВККС та Жанною Грушко, свідчать про те, що її пріоритети далекі від захисту адвокатських прав. Помста за доньку, маніпуляції фактами, погрози дисциплінарними провадженнями — усе це виглядає як спроба утримати владу за будь-яку ціну. Стенограма співбесіди Грушко не підтверджує звинувачень НААУ, а лише підкреслює слабкість аргументів Ізовітової.
Адвокатське самоврядування має бути інструментом захисту прав, а не зброєю для особистих вендет. Поки Ізовітова очолює НААУ, адвокатура ризикує перетворитися на феодальне князівство, де лояльність важливіша за принципи. Чи готова українська адвокатура миритися з таким “лідерством”? Питання риторичне, але відповідь на нього визначить майбутнє професії.
Лариса Криворучко, Голова ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”