Відкритість як чужа концепція для Умєрова
Уявіть собі міністра оборони, який спокійно сидить у наметі на фестивалі, відповідає на гострі питання парламентаріїв і журналістів, пояснює, куди йдуть мільярди з бюджету, і не боїться критики. Це не фантастика — це реальність у Данії, де міністр оборони Троельс Лунд Поулсен відкрито звітує перед народом і парламентом. А тепер повернімося до України, де Рустем Умєров, очільник Міноборони, поводиться так, ніби відкрита дискусія — це чума, якої треба уникати за будь-яку ціну.
У той час, коли країна бореться у війні, де кожен долар і кожна одиниця зброї мають значення, Умєров та його команда систематично ховають інформацію про витрати, провали у постачанні та неефективність закупівель. Саркастичний парадокс: міністр, який мав би бути символом стійкості й прозорості, обрав шлях секретності, відписок і уникання відповідальності. Ця стаття — не просто критика, а спроба розібратися, чому Міноборони під керівництвом Умєрова стало синонімом закритості, а фортифікаційні проєкти — символом провалу.
Закритість як стиль управління: Умєров і його “стіна секретності”
Управлінський стиль Рустема Умєрова можна описати одним словом — секретність. Замість того, щоб відкрито комунікувати з суспільством, журналістами та навіть народними депутатами, він і його команда, включно з керівником Агенції оборонних закупівель (АОЗ) Арсеном Жумаділовим, звели непроникну стіну між Міноборони та тими, хто має право знати правду. Чому? Можливо, тому що правда про витрачання мільярдів гривень на оборону може виявитися надто незручною.
Приклад 1: 51 мільярд гривень за “повітряну зброю”
У квітні 2025 року Центр протидії корупції (ЦПК) опублікував шокуючі дані: Міноборони підтвердило, що протерміновані постачання озброєнь за контрактами 2022–2023 років перевищують 51 мільярд гривень. Простіше кажучи, Україна заплатила величезні суми, але зброя так і не потрапила до наших військових. Що робить Умєров після розголосу? Замість того, щоб виправити ситуацію чи хоча б пояснити, чому так сталося, Міноборони просто припиняє надавати інформацію. На повторний запит ЦПК надійшла відписка: мовляв, дані про заборгованість обмежені за рекомендацією Омбудсмена. Справді? Омбудсмен раптом став експертом із національної безпеки?
Це не просто відмова — це цинічна спроба приховати провали, які коштують державі мільярди, а нашим захисникам — життів.
Приклад 2: АОЗ Жумаділова — “чорна діра” інформації
Арсен Жумаділов, якого Умєров призначив керівником АОЗ у січні 2025 року, швидко засвоїв принцип “мовчання — золото”. На запит ЦПК про відсоток виконання контрактів АОЗ у 2025 році Жумаділов відповів, що така інформація “не створюється та не оформляється”. Серьезно? Агенція, яка розпоряджається мільярдами на закупівлю зброї, не відстежує, чи виконуються контракти? Це або кричуща некомпетентність, або свідоме приховування провалів.
Мало того, Жумаділов відмовився повідомляти навіть загальні суми контрактів із посередниками, зокрема зі скандальним “Спецтехноекспортом” (СТЕ). У лютому він ще надавав дані про 12 мільярдів гривень простроченої заборгованості СТЕ, але до червня став “глухим” до запитів. Причина? “Ризики для державного оборонного замовлення”. Які саме ризики, пане Жумаділов? Може, ризик, що суспільство дізнається про масштаби корупції?
Приклад 3: “Спецтехноекспорт” — корупційна тінь Умєрова
“Спецтехноекспорт” — це окрема історія ганьби. Журналістське розслідування Михайла Ткача у жовтні 2024 року виявило махінації СТЕ на мільярди гривень. Що робить Умєров? Обіцяє аудит і позбавлення СТЕ функцій імпорту. Але до червня 2025 року — жодних результатів. АОЗ і Міноборони відмовляються надавати інформацію про контракти з СТЕ, посилаючись на “національну безпеку”. ЦПК встановив, що за 2022–2024 роки СТЕ заборгував державі зброї на 25 мільярдів гривень. А Умєров, замість рішучих дій, лише звільнив очільника СТЕ Олексія Петрова — і то після тиску громадськості.
Це не управління, а імітація бурхливої діяльності. Умєров демонструє, що для нього важливіше зберегти “фасад” ефективності, ніж реально боротися з корупцією.
Приклад 4: Дрони — міф про ефективність
Ситуація з дронами — ще один яскравий приклад провалу. Журналісти “Наших грошей” намагалися з’ясувати, як АОЗ закуповує дрони, адже з фронту постійно надходять скарги на їх нестачу. Держспецзв’язок надав статистику, а от АОЗ обмежилася однією цифрою: у 2025 році уклали контрактів на 75,45 мільярда гривень. І все. Жодних даних про кількість процедур, провалені закупівлі чи ефективність. Це як сказати: “Ми витратили мільярди, а що там із дронами — не ваше діло”.
Командири на фронті, такі як Білецький чи Федоренко, кричать про критичну нестачу дронів, але Умєров і Жумаділов вважають, що суспільству не варто знати, куди пішли їхні податки.
Приклад 5: Народні депутати — небажані гості
Навіть народні депутати, які мають конституційне право на контроль, стикаються з відмовами. Вікторія Сюмар, запитуючи про закупівлі FPV-дронів “Генерал Черешня”, отримала відписку з пропозицією надіслати офіційний депутатський запит. Аналогічна ситуація з Анастасією Радіною, головою антикорупційного комітету ВР. У лютому Жумаділов оперативно відповідав на її запити, але до квітня став “глухим”. Чому? Бо інформація про посередників у закупівлях може викрити нові корупційні схеми, як у випадку з “Спецтехноекспортом” чи польською фірмою Lechmar.
Приклад 6: Фортифікація — провал, який не приховати
Останньою краплею стало фиаско з фортифікаційними проєктами. Умєрова викликали до парламенту звітувати про провали у будівництві оборонних споруд, але, за прогнозами, він знову уникне відповідальності. Чому? Бо відкрита дискусія для нього — це як сонце для вампіра. Фортифікації, які мали б захищати наших військових, або не будуються, або будуються неякісно. А Умєров замість пояснень ховається за “секретністю” та “національною безпекою”.
Приклад 7: Жумаділов як “тіньовий імператор” АОЗ і ДОТ
Злиття Агенції оборонних закупівель із Державним оператором тилу (ДОТ) під керівництвом Жумаділова — ще один тривожний сигнал. Жумаділов, очолюючи реорганізаційну комісію, фактично контролює обидві структури, які розпоряджаються 455 мільярдами гривень. Але коли ЦПК запитав про повноваження цієї комісії, Міноборони відмовилося надавати інформацію, посилаючись на “загрозу національній безпеці”. Справді? Невже перелік повноважень комісії — це державна таємниця? Чи, може, Умєров і Жумаділов просто бояться, що суспільство дізнається про їхні нові “ефективні” схеми?
Чому Умєров боїться відкритості?
Причина закритості Умєрова та його команди очевидна: правда може знищити їхній імідж “ефективних менеджерів”. Кожен запит від журналістів, активістів чи депутатів — це ризик викриття провалів або, що гірше, корупційних схем. Замість того, щоб виправляти помилки, Умєров обирає тактику страуса: засунути голову в пісок і вдавати, що проблем немає.
Ця поведінка не лише підриває довіру до Міноборони, а й ставить під загрозу ефективність армії. У час війни закритість — це не просто бюрократична вада, а пряма загроза національній безпеці. Відкрита комунікація могла б допомогти швидко реагувати на потреби фронту, виправляти помилки та забезпечувати військових необхідним. Але Умєров, схоже, вважає, що краще приховати провали, ніж їх визнати.
Порівняння з Данією: Урок, який Умєров не засвоїть
Повернімося до Данії. Там міністр оборони не боїться ані журналістів, ані депутатів, ані громадян. Він відкрито відповідає на питання про витрати, навіть якщо вони незручні. Це не тому, що в Данії немає проблем, а тому, що там розуміють: прозорість — це сила, а не слабкість. Умєров же, здається, сприймає будь-який запит як особисту образу. Його страх перед відкритими дискусіями настільки очевидний, що навіть виклики до парламенту викликають у нього паніку.
Данський міністр сидить у наметі посеред острова, а Умєров ховається за стінами Міноборони. Ця різниця — не просто в менталітеті, а в розумінні відповідальності перед народом.
Недовіра і загроза армії
Закритість Умєрова має реальні наслідки. По-перше, це недовіра суспільства. Коли громадяни, журналісти та депутати не можуть отримати інформацію про витрачання 455 мільярдів гривень, вони починають підозрювати найгірше — і не без підстав. По-друге, це послаблює армію. Нестача дронів, затримки з постачанням зброї, провали у фортифікаціях — усе це результат непрозорості та неефективності.
У час війни ми не можемо дозволити собі таку розкіш, як мовчання. Чесність і підзвітність — це не просто слова, а необхідність. Умєров, видно, цього не розуміє. Його стиль управління — це гротескна пародія на ефективність, де замість реальних дій ми бачимо відписки, секретність і уникання відповідальності.
Час для змін
Рустем Умєров мав шанс стати міністром, який приведе Міноборони до стандартів НАТО — прозорості, ефективності, підзвітності. Натомість він обрав шлях закритості, що межує з параноєю. Його команда, очолювана Жумаділовим, систематично приховує інформацію, ігнорує запити та уникає відповідальності за провали.
Україна заслуговує на міністра оборони, який не боїться правди. Ми не можемо дозволити, щоб мільярди гривень зникали в “чорній дірі” секретності, а наші військові залишалися без необхідного забезпечення. Час Умєрову або змінити підхід, або поступитися місцем тому, хто готовий працювати відкрито й ефективно.
Поки ж ми бачимо лише гротескну картину: міністр, який ховається від запитань, і країна, яка платить за його помилки.
Лариса Криворучко, Голова ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”