У світі, де правосуддя має бути втіленням справедливості, ім’я Олени Ізовітової-Вакім стало синонімом суперечностей української судової системи. Дочка Лідії Ізовітової, впливової юристки, яка очолювала Вищу раду юстиції та нині керує, без повноважень, Національною асоціацією адвокатів України, Олена Ізовітова-Вакім опинилася в центрі уваги після рішення Верховного Суду у справі №990/43/24. Це рішення скасувало висновок Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) про її невідповідність посаді судді Харківського окружного адміністративного суду (Верховний Суд). Але чи є це перемогою справедливості, чи черговим прикладом того, як система захищає своїх? Ця стаття пропонує критичний погляд на кар’єру Ізовітової-Вакім, її контроверсії та ширші наслідки для судової реформи в Україні.
Біографія: швидкий підйом чи сімейна підтримка?
Олена Ізовітова-Вакім — не просто суддя, а постать, чия кар’єра викликає більше питань, ніж відповідей. Призначена суддею Харківського окружного адміністративного суду у 2009 році, вона вже у 2011 році стала заступницею голови цього суду. Такий стрімкий прогрес рідко буває випадковим, особливо коли твоя мати — Лідія Ізовітова, яка на той час була головою Вищої ради юстиції.
Лідія Ізовітова — постать, чия кар’єра охоплює десятиліття: від адвоката в Харкові до керівних посад у Вищій раді юстиції (1998–2014) та Національній асоціації адвокатів України. Її вплив у правовій системі важко переоцінити, але чи не став він трампліном для дочки?
Чи не є кар’єра Олени прикладом «династичного правосуддя», де посади передаються у спадок, як сімейні коштовності?
Справа №990/43/24: Верховний Суд проти ВККС
7 травня 2025 року Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (КАС ВС) виніс рішення у справі №990/43/24, яке частково задовольнило позов Олени Ізовітової-Вакім. Суд визнав протиправним і скасував рішення ВККС від 18 січня 2024 року, яке визнало суддю невідповідною посаді та рекомендувало її звільнення (Верховний Суд).
ВККС стверджувала, що оскарження їхнього рішення можливе лише після розгляду Вищою радою правосуддя (ВРП), посилаючись на попередні постанови Великої Палати Верховного Суду. Однак КАС ВС спиралася на нову постанову від 20 лютого 2025 року у справі №990/62/24, яка дозволяє судам перевіряти рішення ВККС на процедурні порушення без участі ВРП.
Це рішення стало “юридичним проривом”, але також порушило питання: чому саме Ізовітова-Вакім стала однією з перших, хто скористався цим прецедентом?
Може мама Лідія Ізовітова “підсуїтилась” І так дуже необхідна постанова Великої Палати Верховного Суду для її доньки появилась у потрібний час? Цікаво, а скільки це коштувало Лідії Павлівні? Чи може допоміг її нинішній куратор, заступник голови ОП Олег Татаров?
Питань багато, але відповіді, на жаль, немає.
Чи не є це прикладом того, як судді з «правильними» зв’язками завжди знаходять лазівки в системі? Чи, можливо, ВККС дійсно припустилася процедурних помилок, які встановив Верховний Суд?
Контроверсії: Євромайдан і суддівська безкарність
Найбільш суперечливим аспектом кар’єри Олени Ізовітової-Вакім є її дії під час Євромайдану 2013 року. Вона ухвалила два рішення, які забороняли мирні зібрання в Харкові: перше — тимчасово з 26 по 29 листопада, друге — на невизначений термін.. Ці рішення викликали обурення, адже обмежували конституційні права громадян.
У 2017 році Вища рада правосуддя визнала порушення процесуального права в цих справах, але не наклала на суддю жодних санкцій. Навіть попередня ВККС визнала Ізовітову-Вакім відповідною посаді, що лише посилило критику з боку громадськості.
Чи не дивно, що суддя, чиї рішення обмежували права громадян, залишилася без покарання? І чи не вказує це на системну проблему, де впливові зв’язки переважають відповідальність?
Непотизм чи заслуга?
Звинувачення в непотизмі переслідують Олену Ізовітову-Вакім протягом усієї кар’єри. Її призначення суддею у 2009 році збіглоя з періодом, коли її мати була головою Вищої ради юстиції. У 2019 році, попри висновок Громадської ради доброчесності про порушення, ВРП рекомендувала її для пожиттєвого призначення суддею.
Громадськість і правозахисники висловлюють занепокоєння, що такі випадки підривають довіру до судової системи. З іншого боку, прихильники Ізовітової-Вакім можуть стверджувати, що вона має необхідну освіту та досвід. Але чи достатньо цього, коли тінь сімейних зв’язків постійно присутня?
Імплікації для судової реформи
Справа Ізовітової-Вакім є мікрокосмом ширших проблем української судової системи. Після Євромайдану реформа правосуддя стала пріоритетом, але інституції, такі як ВККС і ВРП, часто критикуються за непрозорість і упередженість. Рішення Верховного Суду у справі №990/43/24 може посилити судовий контроль над ВККС, але також підкреслює потребу в чіткіших критеріях оцінювання суддів.
Чи стане це рішення кроком до прозорішої системи, чи лише черговим прикладом того, як судді уникають відповідальності? Поки що відповідь неоднозначна.
Висновок
Справа Олени Ізовітової-Вакім — це не просто юридична суперечка, а дзеркало, яке відображає системні проблеми українського правосуддя. Від звинувачень у непотизмі до контроверсійних рішень під час Євромайдану, її кар’єра ставить питання про те, чи можлива справжня судова реформа в країні, де сімейні зв’язки часто переважають заслуги. Чи є Ізовітова-Вакім жертвою системи, чи її символом? Це питання залишається відкритим, але одне ясно: шлях до справедливості в Україні ще довгий і тернистий.
Лариса Криворучко, Голова ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”