НАУКОВИЙ ВИСНОВОК
щодо організаційно-правового статусу Національної асоціації адвокатів України та членства адвокатів в Україні в Національній асоціації адвокатів України (на виконання звернення судді Конституційного Суду України Віктора Кичуна у справі за конституційною скаргою В’ячеслава Плескача щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 45 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 5 липня 2012 року № 5076-VI)

Вихідні дані. У провадженні Конституційного Суду України перебуває справа за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 45 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність“.

Для забезпечення об’єктивного й повного розгляду справи та ухвалення Конституційним Судом України обґрунтованого рішення суддя Конституційного Суду України Віктор Кичун звернувся з проханням до члена Науково-консультативної ради Конституційного Суду України професора Олександра Дроздова висловити позицію стосовно питань, порушених у конституційній скарзі, а також щодо того, – чи є Національна асоціація адвокатів України а) об’єднанням громадян; б) професійною спілкою; в) саморегулівною організацією, чи, можливо, ця асоціація, на Вашу думку, має інший організаційно-правовий статус.

Крім того в конституційній скарзі порушено питання, що передбачене оспорюваним законодавчим положенням обов’язкове і бсзальтернативне членство усіх адвокатів в Україні в Національній асоціації адвокатів України є, на думку скаржника, порушенням його конституційних прав на свободу об’єднання та не бути членом об’єднання громадян (частини перша і четверта статті 36 Конституції України).

Описово-мотивувальна частина.

І. Приступаючи до розгляду вище наведених питань варто згадати, що статтею 45 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що Національна асоціація адвокатів України (далі – НААУ) є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об’єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування.

НААУ є юридичною особою та діє через організаційні форми адвокатського самоврядування, передбачені цим Законом.

З моменту державної реєстрації Національної асоціації адвокатів України її членами стають всі особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Інші особи стають членами Національної асоціації адвокатів України з моменту складення присяги адвоката України (частина шоста). Важливо зазначити, що чинний закон формулює цю норму імперативно, тобто всі адвокати автоматично стають членами НААУ. Такий підхід законодавця виключає можливість для адвокатів добровільно вирішувати питання про членство в цій організації, а також позбавляє їх права не вступати до неї. Міркування про позитивне право засновувати об’єднання і вступати до нього, так і негативне право бути вільним від примусу до вступу в об’єднання, як іманентні складові права на свободу об’єднання, будуть викладені мною нижче в цьому документі.

ІІ. За Конституцією України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (перше, третє речення частини другої статті 3); в Україні визнано і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8).

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Основного Закону України).

Важливим уявляється й те, що стаття 36 Конституції України міститься в Розділі II Основного Закону України, який присвячено правам, свободам та обов’язкам людини і громадянина.

А як відомо, права і свободи є основним елементом правового статусу людини і громадянина. Діставши закріплення в Конституції України, права і свободи визначають міру можливої поведінки людини і громадянина, відображають певні межі цих прав і свобод, можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Права    і   свободи    людини   та    їх    гарантії              визначають  зміст       і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової    влади    та    інших   державних    органів,    які   здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001).

Скасування конституційних прав і свобод – це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідним і загальним. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).

ІІІ. Частинами першою, четвертою та п’ятою статті 36 Конституції України встановлено, що громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Усі об’єднання громадян рівні перед законом.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 13 грудня 2001 року № 18-рп/2001 наголошував, що свобода об’єднання означає, зокрема, правову і фактичну можливість добровільно, без примусу чи попереднього дозволу утворювати об’єднання громадян або вступати до них. Згідно з частиною четвертою статті 36 Конституції України ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян (пункт 2 мотивувальної частини).

Будь-які обмеження права на свободу об’єднання, у тому числі покладання на громадян додаткових обов’язків у зв’язку з реалізацією цього конституційного права, повинні встановлюватися законом (доступним, передбачним і сформульованим з достатньою точністю), переслідувати одну чи кілька легітимних цілей, а також повинні бути потрібними у демократичному суспільстві, тобто обумовленими „нагальною суспільною потребою“, відповідати принципу пропорційності (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) від 6 червня 2019 року № 3-р/2019).

ІV. Право на свободу об’єднання гарантується основними міжнародними договорами у сфері захисту прав людини, у тому числі Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (16 грудня 1966 року) встановлено, що кожен має право на свободу об’єднання з іншими особами, в тому числі право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів. Користування цим правом не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень користування цим правом для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції (стаття 22).

У статті 11 (Свобода зібрань та об’єднання) Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенція) зазначається, що кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.

Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

Публічно-правовий інститут, заснований законодавчим органом, не є об’єднанням в значенні статті 11 (дивіться, наприклад, Slavic University in Bulgaria та інші проти Болгарії (ухв.) стосовно державного університету; Köll проти Австрії (ухв.) стосовно федерації туризму).

Професійні об’єднання та органи, пов’язані з працевлаштуванням, аналогічно не підпадають під дію статті 11. Як правило, метою цих органів, створених законодавством, є регулювання та просування професій виконуючи важливі публічно-правові функції щодо захисту громадськості. Тому вони не можуть бути уподібнені приватноправовим об’єднанням або профспілкам, але залишаються інтегрованими в структури держави (Попов і інші проти Болгарії (ухв.)). Об’єднаннями, щодо яких було встановлено, що стаття 11 не застосовується, є наступні:

  • профспілки лікарів (Le Compte, Van Leuven і De Meyere проти Бельгії, §§ 64-65; Vialas Simón proti Spain, рішення комісії; Popov і інші проти Болгарії (ухв.));
  • рада ветеринарних хірургів (Barthold проти Німеччини, 61);
  • об’єднання архітекторів (Revert і Legallais proti France, рішення Комісії);
  • асоціації адвокатів (А. і інші проти Іспанії, рішення Комісії; Bota проти Румунії (ухв.));
  • нотаріальні палати (O.V.R. проти Росії (ухв.); National Notary Chamber проти Албанії (ухв.));
  • ради працівників (Karakurt проти Австрії (ухв.));
  • торгова палата (Weiss проти Австрії, рішення Комісії).

Обов’язкове членство в таких об’єднаннях не складає втручання у свободу об’єднань (Попов і інші проти Болгарії (ухв.)). Проте особи не повинні мати перешкод для створення власних професійних об’єднань або вступу до існуючих. Таким чином, метою або наслідком існування об’єднання з примусовим членством не може бути обмеження, навіть придушення права, захищеного статтею 11 (Le Compte, Van Leuven і De Meyere, § 65; O.V.R. проти Росії (ухв.))1.

Загальною декларацією прав людини, яка була прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року також встановлено, що кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій. Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоціації (стаття 20).

Статтею 12 (Свобода зібрань та об’єднання) Хартії основних прав Європейського Союзу встановлено, що кожна людина має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання на всіх рівнях, зокрема у політичній, профспілковій та громадській діяльності. Звідси випливає право кожної людини створювати професійні спілки та вступати до них для захисту своїх інтересів

  1. Сутність права на свободу об’єднання розкривається і в Керівних принципах БДІПЛ ОБСЄ та Венеціанської комісії щодо свободи об’єднання (далі – Керівні принципи).

Зокрема у Принципі 3 йдеться про свободу створення об’єднань та членства в них. Усі особи, як фізичні, так і юридичні, громадяни і негромадяни, а також групи таких осіб мають право вільно створювати об’єднання, що мають чи не мають статусу юридичної особи. Кожен може вільно приймати рішення про вступ в об’єднання чи вихід з нього. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання чи покараний за членство  в  будь-якому  об’єднанні  чи  відмову  від  такого  членства.

Література

1 Посібник за статтею 11 Конвенції. Свобода зібрань та об’єднання. Переклад з англійської мови: Олександр       Дроздов             та           Олена   Дроздова-              с.            24.         URL: https://unba.org.ua/assets/uploads/75f3bb7ffb475097735f_file.pdf.

Продовження буде….